Дівчина мрій Івана Франка з’явилася на світ 11 лютого 1857 року в бойківському селі Лолин, на Станіславщині. Батько – сільський священик, мати – ґаздиня. Своєї хати родина не мала, жили в купленій на кошти громади. Чотири роки підряд бузько приносив їм дітей, чергуючи: дочку – синочка.
Брат Ольги, Ярослав, учився в гімназії, але навчання давалося важко, тому для третьокласника Ярика батько мусив найняти репетитора та вихователя. Найкращі оцінки та характеристики мав вундеркінд – семикласник Іван Франко, тому отець Михайло звернувся до Івана. Так хлопці познайомилися й подружилися, а за свою роботу Іван відмовився брати гроші. Тоді Ярик подарував Іванові костюм і запросив друга в Лолин на канікули. Ольжина сестра Михайлина описала перебування Франка в Лолині: «Вразило мене його вбрання; і так, як нині, щ бачу його в чорнім довгім сюртуку, у кряцястих штанях, у чоботях із довгими халявами, а від того вбрання відбивав чорний м’який капелюх із широкими крисами. Ще мене дуже вразила на плечі палиця з пакунком у кряцастій хустці. Уявила собі, що він дуже бідний». Михайлина була обурена відсутністю манер у «селюка» Франка, навіть тим, що він поглинув стільки першої страви, що нікуди було пхати друге.
Вперше Франко відпочивав: він займався улюбленими справами – ловив рибу та геніально знаходив гриби. У Лолині він зустрів Ольгу – своє перше омріяне кохання.
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розквітлий свіжо чай.
Ольга та Іван багато часу були разом. Дівчину вабили мудрі очі юнака, його розум, делікатність поведінки. А він їй писав: «Кохана Ольдзю, моє серце», «Раз жити і раз кохати – таке моє серце», «Я тебе люблю… Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті, пізнаючи й люблячи тебе, я пізнав женщину перший раз…», «Пані не піймуть, як часто я згадую Ваш дім і тії дні, котрі я у Вас перебував».
Врешті після двох років знайомства «згораючий від кохання» Іван Франко попросив Ольгу стати його нареченою, і Ольга прихопилася готувати весільний подарунок – збирати весільні пісні й обряди в селі Лолин (пізніше опрацьовані Франком й опубліковані).
Звернувся юнак і до батьків з офіційним сватанням, отримав їхню згоду. Однак до офіційних заручин не дійшло. Студента другого курсу філософського факультету Львівського університету Івана Франка заарештували за участь у таємній соціалістичній організації. У сім’ї Рошкевичів зробили обшук. Ольга встигла заховати деякі листи та книжки на пасіці, а поки арештованого тримали в буцегарні, Ярик був зв’язковим закоханих: потихеньку носив записки та передачі.
Важкий на руку та слово, деспотичний, «безвзглядний» отець Михайло зрозумів, що всякі стосунки з ув’язненим зашкодять його кар’єрі та родині, тому заборонив дочці навіть думати про Франка. Проте закохані ще зустрічалися в лісі за селом. Ольга йшла й в’язала на деревах стрічки, щоб Іван знав, куди іти. Розлука викликала вибух Франкових почуттів: «Люблю тебе, тільки не так, як давніше, а сто раз сильніше, сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й ти скомпрометована, як я, що й ти терпиш» (початок червня 1879-го).
Як то воно було дівчині в селі, де язики добрих людей гірше за пістолет? Яких тільки чуток не наплодилося в темних головах сусідів? Охочих посвататися до попівни, мов одрізало, і Ольга зрозуміла, чому так багато дівчат у її становищі ставлять крапку в житті.
На щастя, до неї посватався син посла, молодий священик Володимир Озаркевич (рідний брат письменниці Наталії Кобринської). Він був палким прихильником творчості Івана Франка, тому вирішив допомогти в такий спосіб.
Франко знав, що Ользі доведеться вийти заміж, але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У нього – крововилив.
14 вересня 1879 року Ольга й Володимир одружилися. «Була Рошкевич, стала Озаркевич»… Але чоловік виявився чесною людиною: одружені спали окремо, тому в Ольги була свобода дій і надія на спільне майбутнє з Франком. Та за ці роки Ольга зрозуміла облудність слів коханого: «Раз жити і раз кохати – таке моє серце» – і не простила. Вальс прощання Іван із Ольгою танцювали у 1884 році в Коломиї на балу. Після цього шлюб із шляхетним і люблячим Володимиром перестав бути фіктивним. Згодом у родині Озаркевичів народився син, якого назвали Іваном на честь Івана Франка. Смерть дворічного сина Ольга сприйняла як знамення в її стосунках із Франком. У 1890-му в неї народилася донька Олена-Ольга. Ольга поринула в роботу: перекладала з німецької, французької та російської мов. Видала повість Еміля Золя «Довбня» (з передмовою Івана Франка).
У 1886 році Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Ольга Рошкевич сприйняла це боляче, але стримано й чемно привітала Івана Франка: «Ласкавий пане, прийміть щирі, хоч запізнілі, поздоровлення з одруженням». Родину Івана Франка переслідували злигодні й невдачі. Ольжиного віна їм би вистачило до кінця днів, але Франко не дружив із гаманцем. Дружина, хоч як старалася, але була для всіх беззахисною мішенню глузувань (москалика. Франчиха, згодом божевільна). Він працював над докторською дисертацією, сподівався отримати місце у Львівському університеті, але марно. У 1892 році у Франка з’являються перші симптоми паралічу. Ольга Озаркевич знала про Франкову невдачу в університеті, про його хворобу та провал на виборах. Проте в останньому листі до Франка вона писала стримано й на «Ви»: «Надіюсь, що Ви здорові зовсім, поїздка до Відня послужила Вам до привернення нормального стану. Впрочім, у теперішнім часі, коли прапор треба здвигати високо, нема коли слабувати, як се заявила і добродійка Ваша жінка. То є правда, тож держіться нам кріпко, бо бідна Русь потребує рятунку. Ольга Озаркевич».
Та доля безжалісно била «під дих»: помер Володимир. Вона жила тільки для Ольги-Олени. Молода вдова переїхала до Львова й поселилася на вулиці Софії (нині Івана Франка), якою ходив її колишній наречений. Іван Якович хотів, щоб вона прийшла до них, але Ольга цього не зробила. Її сестра Михайлина відвідувала родину Івана Яковича, привозила їм харчі з села, інколи до неї навідувалася Ольга Хоружинська. У 1916 році помер Іван Франко. Перед смертю він просив, благав її, щоб Ольга прийшла попрощатися, але вона відмовила, не простила. Його пронесли повз її вікна. Ольга з другого поверху поблагословила Івана Франка на вічний спочинок. Скоро Ольга переїхала в село Миклашів, біля Львова, де прожила ще 19 літ. «Несміла лілея біла», перший сексуальний досвід Івана Франка – Ольга Михайлівна Озаркевич (з Рошкевичів) 30 травня 1935-го на 69-му році пішла за межу життя. Сестрі Михайлині заповіла покласти їй у труну Іванові листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті. Похована разом із донькою, зятем та онуками на цвинтарі села.
