Так открыто и бесстрашно заграничная агентура себя еще не вела
Глава наблюдательного совета “Укроборонпрома” Тимофей Милованов в последнее время красиво даёт понять, что такое “кадры Зеленского”.
Заявление в стиле: “наконец прилетел домой в США”, “работа и уплата налогов в США для меня первична” и прочее.
Но вести лекцию в университете США, а между парами проводить в онлайне заседание Укроборонпрома и сообщать об этом в Фейсбуке, это красиво.
Так открыто и бесстрашно заграничная агентура за все годы “независимости” себя ещё не вела.
Думаю, Милованов, поскольку он доктор философии, решил написать научную статью про “порог максимального унижения украинцев, путем глумления ТОП чиновника над государством Украина”, проверяя все эмпирическим путем.
Мій перший день в США.
Я спав. Дорога з Києва до Піттсбургу зайняла більше доби. В Бориспіль я виїхав десь о 4:30, а додому потрапив о 5-й ранку за Києвом.
Фінгал мій розквіт і в Борисполі я купив окуляри, щоб його заховати. Дешевих не було, але я і не шукав. Тому Армані за 120 євро.
В літаках я спав. Летів через Франкфурт і Чикаго. Інколи питали довідку про ковід, на масках наполягали, але не дуже.
В Чикаго на кордоні мене відправили на перевірку. У мене є Goobal Entry. Це означає, що я пройшов глибокий background check і мене зазвичай система пропускає автоматично, без спілкування з людиною. Цього разу так не вийшло. Система ідентифікувала моє обличчя (facial recognition), незважаючи на синець і запливше око. І відправила до офіцерів митниці та кордону.
Мені це не сподобалось. Я трохи злякався. Бо я не був в США з минулого листопада. І технічно порушив вимоги грін карти знаходиться більшу частину року в США. Я постійно порушую цю вимогу останні 7 років, але намагаюсь бувати в США кожного місяця. Тоді прикордонники не чіпляються.
Офіцери почали розпитувати мене про мою діяльність в Україні. Я сказав що був міністром, але маю повну позицію професора в Піттсбургу, плачу податки тут, маю тут пенсійні заощадження тощо. Тобто США з точки зору їхніх законів є для мене домом. Так, я є радником офісу, викладаю в Київській Школі Економіки, та маю кілька посад в Україні, але це все вторинне порівняно з викладанням в Піттсбургу. Вони запитали як я викладав минулого року. Я сказав онлайн. І все. Мої аргументи прийняли.
Після цього перевірили багаж. Було двоє людей. І чітко грали в доброго і поганого поліцейського. Жінка постійно наїзджала. «Чому у вас так багато паспортів?» (всі паспорти українські, у мене одне громадянство – Україна), «скільки у вас грошей? Напишіть точно і поставте свої ініціали». «Чому так мало речей в сумці?» А чоловік жартував про мої синці і про те що політика в більшості країн світу це фізична справа. Але не в США.
Перевірили і відпустили. І я запізнився на літак до Піттсбургу. Довелось чекати ще 5 годин в аеропорту на наступний літак. Він був повний, не було місць. Через те у мене був бізнес клас квиток (я літаю в США бізнесом, бо інакше моя продуктивність сильно падає; плачу за це сам. Інколи KSE або Піттсбург відшкодовують, інколи ні), авіакомпанія знайшла мені місце (в економ класі). Для цього зняли з літака іншу людину. Він ходив сердився, бо це був останній літак і він тепер мав ночувати в Чикаго. А я мовчав і думав чи має мені бути соромно. Соромно не було.
В Піттсбургу я взяв Убер. Коштував він біля 50-60$. Везла мене пересічна американська людина, яка намагається трохи заробити грошей. Вона чекала більше години щоб взяти пасажира. І її заробіток був після податків, витрат на машину та Убер, не більше 20-30 доларів.
Вдома … я не був в своїй квартирі біля 8ми місяців. Ключі були у товариша. Професора з бізнес школи Carnegie Mellon. Ми колись разом були в University of Pennsylvania. Я викладав, а він був студентом. Він зустрів мене і дав ключі.
В квартирі нічого немає. Тільки матрац на полу. Я люблю мінімалізм. Думаю за кілька днів привезу певні меблі зі storage. Квартира в прекрасному стані. Все працює ніби тут весь час хтось жив. Клімат контроль, вода, вентиляція. Нічого не протекло. Це говорить про якість квартир в моєму будинку.
За квартиру я плачу 1500$ в місяць. З цього серпня. Раніше було 1100$. Ось вам і інфляція в США – в моєму випадку 40% за рік.
Сьогодні спробую завести свою машину, яка стояла. Боюсь прийдеться тягнути на станцію. І піду до лікаря – на перевірку синців та ока. Ще може в спортзал схожу. В моїй будівлі три спортзали платних і один безкоштовний для мешканців. А навколо, в радіусі кілометра – 10-15 спортзалів. Сподіваюсь трохи скинути вагу за мій час в США.
