Українці від своєї держави не чекають нічого доброго, крім нових обмежень, податків та експропріації

Тридцять років тому я був ненабагато старшим від своєї дочки, сповнений сподівань на світле майбутнє і презирства до минулого. Вперше повірив у щасливу зірку нашої країни, вперше підняв блакитно-жовтий стяг.
Сам змайстрував скаутську форму і разом з іншими відроджував Пласт. Вперше відкрито святкував Різдво і Пасху, цитував Декларацію про нашу Незалежність. І вірив у велике майбутнє нашої незалежної нейтральної країни. Мені марилася Швейцарія…
Тоді я ще не розумів, що відбулася цинічна змова місцевих покидьків компартії, яких не взяли на роботу в Москву та їхніх сексотів із вишиванками, натягнутими просто поверх комсомольського значка.
«Геть від Москви» кричали що одні, що інші. Так, вони прагнули позбутися контролюючого ока і самостійно грабувати, ділити і освоювати спадок УРСР. А ми вірили у свободу. Свободу і самостійну дружбу з такими ж новими і вільними, які будують новий наш суверенний і щасливий світ.
Ми відмовилися від ядерної зброї і лягли в основу нової конфігурації безпеки світу, ставши підписантами Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як неядерна держава…. Не минулого й трьох років, як нас хитнули в НАТО і ЄС.
Знаєте, чим бандит відрізняється від пірата? Тим, що пірат грабує весь світ, розвиваючи свою гавань, а бандит грабує свою гавань, щоб наповнити кораблі піратів. Так народилися наші олігархи, які оплатили (і досі оплачують!) кольорове шапіто ручних політиків.
Пірати руками наших бандитів оволоділи і нашою країною і перетворили її в колонію Заходу, а одразу після НАТО і ЄС нас хитнули назад, до вже зміцнілої Росії. І країна розкололася навпіл.
Поки великі дяді і тьоті розхитували нашу країну, рвучи її на шмаття, наші доморощені бандити допиляли останній завод і продали останній пароплав. Так зруйнувалася неписана громадська угода — ми заплющуємо очі на те, що бандити і влада крадуть заводи, а влада не помічає, що ми крадемо гайки з тих заводів.
Коли не стало заводів і продали останнє придане зі спадку УРСР, влада і бандити почали нишпорити в кишенях власних громадян. Штрафи, побори, тарифи, забо-рони, пригнічення і страх…
Так власна українська держава перетворилася у терориста щодо своїх громадян, а громадяни стали її бранцями. І деякі громадяни здалися і заразилися Стокгольмським синдромом, виправдовуючи ґвалтівника, який проголошує нібито високі глобальні геополітичні цілі.
Так Україна, з самостійної самобутньої країни перетворилася у банальну анти-Росію, без власної мети і це стало виправданням грабежів і насильства над власними громадянами.
Ми навчилися боятися власної держави, навчилися ховатися від неї і жити всупереч усім зусиллям влади. І багато хто зненавидів свою державу.
Ми вже не чекаємо нічого доброго від неї, крім нових обмежень, податків і експропріації. Держава більше не захищає, не допомагає і не ростить, не дбає і не лікує, не вчить і не любить нас.
Нації програють не тоді, коли ворог приходить на їхні землі, а тоді, коли земля, надра, інфраструктура держави більше не належать народу. Коли народ починає боятися і зневажати власну державу. Коли не залишається нічого, що б варто було захищати і заради чого варто було б жити.
Коли пошматована країна лежала у багнюці, так звані західні партнери, нібито рятуючи нас, накинули нам економічний зашморг у вигляді ВВП-варранта імені Яресько.
При виключеному табло депутати погодилися встановити межу розвитку країни у три відсотки, все, що вище — віддати західним партнерам. Так західні партнери відкрито вказали на те, що Україна для них просто територія, на якій вони пасуться, знекровлюючи її на повідку економічного зашморгу.
Згодом вони остаточно відняли у нас наш Національний банк і ключові інфраструктури, увівши під виглядом корпоратизації свої спостережні ради зі своїх «смотрящих» і наших продажних гнид.
Примусивши нас обірвати усі економічні зв’язки з Росією, воздвигнувши торговий бар’єр між нами і Заходом, наші нові партнери приступили до декомунізації індустріального спадку України, перетворюючи її у середньовічну аграрну феодалію.
Розірвавши всі торгово-економічні відносини зі Сходом і угробивши свій транзитний потенціал, ми перестали бути цікавими і для Росії. Тепер нас там сприймають винятково як дистанцію між Заходом і Росією.
Так Україна стала «територією» для Заходу і «дистанцією» для Сходу, Диким пустельним полем, позбавленим трудових ресурсів, які Захід викачав з України. За роки гітлерівської окупації з України вивезли на роботи в рейх близько двох з полови-ною мільйонів громадян. За роки євроінтеграції Україна, за гроші вже гастарбайтерів, втратила удвічі більше — п’ять мільйонів людей.
Щоб уникнути реваншу і народної помсти зовнішнім окупантам наші партнери зруйнували освіту і знищили медицину.
Завершити розпочате взялися нові обличчя, вкравши Пенсійний фонд і ренту від добичі бандитами наших надр. Тридцять років нас ґвалтували і грабували, принижували і вганяли у борги, ґвалтували і рвали.
Але, всупереч усьому, ми ще живі. Ми повернулися в точку «0», повернулися до того, з чого починали, пограбовані, покалічені, знекровлені, але живі.
Бійтесь того, хто, після всіх страждань, залишився живий. Бійтеся гніву безсилих – він руйнує континенти.
Настав час розплати, настав час скинути ярмо зовнішньої окупації, настав час згадати кожній продажній гниді чиєю кров’ю оплачені палаци, «лексуси», офшори, рахунки у західних банках, шуби, наряди і нерухомість по всьому світові. Настав час повернути країну народу.
Рік, що минув, став роком прозріння, шоку і усвідомлення. Рік зірваних масок з лицемірних пик, рік відключення від матриць. А, значить, новий 2022-й рік стане роком відродження, надбання гордості і сили.
Рік Тигра – мій рік. Наш рік!
Рік тих, хто не втратив здатності мріяти, вірити і боротися. Рік тих, хто знає, що заради Батьківщини треба жити, а не помирати.
Рік тих, хто знає, що жити варто заради мрії, навіть якщо мрія варта життя. Мрія про власну країну, власну державу, власний дім – це та мрія, яка тридцять років вела мене разом з вами по цих колах пекла.
Це мрія про свободу, рівність і щастя у своїй суверенній, рівноправній і суб’єктній домівці. І ці мрія обов’язково стане реальністю. Найближчим часом!