Житомирська журналістка Олена Галагуза з початку нападу Росії на Україну бере участь у мережі допомоги у Житомирі. Просить не називати себе волонтеркою.
-Я – громадянка України. Це для мене головна ідентифікація. Але, звісно, громадянами не народжуються, ними стають. І ця війна чітко показала, хто є хто.
-Як до вас звертаються?
-Усе почалося з дзвінків. Прохання були різні. Я просто не розумію, чим займаються деякі місцеві депутати. Тільки зараз почали оприлюднювати прізвища втікачів, дизертирів. То нехай здадуть мандати і їдуть, куди забажають. Є публічні люди, що фотографуються з автоматами і не знають, як ними користуватися, це мої «фаворити». Звісно, є депутати, які допомагають і категорично проти, щоб згадували їхні прізвища.
-Що зробили ці люди?
-Є місця, про які з міркувань безпеки не можна говорити. Мова про підрозділи, об’єкти, які не можна фотографувати. Туди треба заїжджати тихо, передати швидко, бо в будь-яку мить там може статися будь-що. Із контактними особами ми постійно на зв’язку. Стандартне запитання зараз замість привітання «Як ви?».
-Чи можна порівняти внесок наших політиків та бізнесменів у перемогу над Росією?
-Це інші виміри. Кожен робить свою справу. От я була вражена ентузіазмом одного місцевого бізнесмена. Раз звернулася, то він уже постійно допомагає декому. А є герої, які вирішили обороняти Житомирщину на теренах Буковелю чи інших західноукраїнських курортних містечок. Це їхній вибір. Тому я спочатку і сказала, що для мене означає бути громадянином України.
-Ви сказали про ентузіазм. Чи є загроза, що з часом він вщухне?
-Цього разу українці стали однією родиною, яка до останнього буде оборонятися і відстоювати своє. За кожну краплю нашої крові росіянам та їхнім партнерам, як-от білорусам, доведеться відповідати. Зараз чітко є вододіл між білим та чорним і одна ціль – перемогти.
