У Коростені 31 березня 2022-го року був звичайний день. Якщо конкретніше, 36-й день війни. Звісно, найпершим «центром» інформації у житті теперішнього Коростеня є міський голова.
У момент, коли ми зателефонували Володимиру Москаленку, до Коростеня приїхав екс-спікер Верховної Ради України Володимир Литвин. За словами мера Коростеня, В.М.Литвин навідався до Коростеня, бо добре знає це місто і в усі часи залюбки сюди приїздив. У нинішній, суворий час, Володимир Литвин приїхав до Коростеня не лише задля цікавості, але й привіз важливі і помічні у щоденному житті речі. Зокрема, для потреб місцевого підрозділу територіальної оборони, від благодійного фонду «Майбутнє Полісся» передано новий автомобіль. Для потреб лікарні фонд Литвина передав вантаж із гуманітарної допомоги.
Наче продовжуючи тему допомоги, що надходить до Коростенської міської громади у ці нелегкі часи, Володимир Москаленко каже, що друзів у Коростеня та у коростенців завжди було багато. Місто дружило і родичалося із багатьма містами кількох держав. На щастя, у цю важку для коростенської громади годину, більшість друзів подали і продовжуть подавати руку допомоги. Адже за перший місяць війни міська громада Коростеня зменшилася щонайменше на чотири десятки тисяч населення. Люди поїхали до безпечніших місць, оскільки Коростень вже у перший тиждень війни зазнав жорстоких ударів та руйнувань внаслідок авіанальотів авіації агресора.
Найжорстокіших наслідків за перший місяць війни принесли руйнування від російських ракет, випущених із території сусідньої Білорусі. Володимир Москаленко розповідає, як відреагували коростенці на перші удари авіації агресора, коли громада понесла перші втрати. Всюди міський голова згадує, наскільки шокуючою стала інформація про загиблих хлопців із тероборони, які чергували на блок–посту. Першою втратою у боях із російським загарбником у Коростені був Володимир Мазуренко, який загинув у Києві. Сьогодні звістки про загиблих до Коростеня надходять чи не щодня. «Ось вчора поховали нашого героя – десантника із уславленої 95-ї бригади, як і годиться із усіма почестями, і прощалися із воїном тисячі людей, – каже Володимир Васильович. – Сьогодні до нас надійшла інформація про ще одного нашого земляка, який загинув у Чернігові. Треба забрати тіло воїна, а як це зробити, коли Чернігів фактично заблокований».
Хоча місто неабияк опустіло, але життя у ньому вирує. Абсолютно злагоджено і нічим не гірше, аніж до війни, працює система комунального господарства.
Володимир Москаленко зауважує, що Коростень має найбільші на Житомирщині руйнування. «Уявіть собі, – каже мер, – вже на сьогодні знищені, понівечені і загалом непридатні для життя 64 приватних будинків. Збитки колосальні. Але найбільше вартують загиблі люди, поранені і покалічені. Сьогодні вся Україна стікає кров ‘ю з ран її громадян, – каже Володимир Москаленко, – але мені, як коростенцю, найбільше болить маленький хлопчик Павло, якому наші лікарі врятували життя, але який залишився без обох ніг. – Дивлячись на постраждалих людей, заспокоює те, що багато наших людей виїхали у більш безпечні райони, і особливо – за кордон. Безумовно, найбільше коростенців потрапили до Польщі, але якраз нам повезло у тому, що із Франції надійшла пропозиція для жінок та дітвори, куди ми відправили кілька евакуаційних рейсів. З Норвегії, Польщі і тієї ж Франції надходить гуманітарна допомога. Воно може вже для декого увійшло у звичку, бо нові автомобілі із «гуманітаркою» приїздять до нас майже щодня, але мені важливо знати і щиро та сердечно подякувати тим громадам із- за кордону, які нас підтримують ось таким дієвим чином».
На запитання про те, що найбільше вразило Володимира Москаленка, як досвідченого мера древнього і легендарно славного Коростеня, міський голова зазначив, що патріотизм земляків, їх солідарність і взаємодопомога стали тим фактором, який найбільше допомагає сьогодні виживати, вірити та сподіватися на перемогу. – «Те, що коростенці, як нащадки ніким нескорених древлян, завжди відзначалися своєю «крутою» вдачею, знає багато хто, говорить В.В.Москаленко. – Шкода, що ті люди, які неодноразово приїздили до нас у якості гостей і бачили наші старожитності, бачили наші пам ‘ятники, експонати, не змогли затямити, що все це у народі збережено і навіть примножено. Агресор і його нікчемні керманичі так і не зрозуміли, що образити чи навіть засмутити нас можна як завгодно, але щоб покорити, поневолити.. Такого не вдавалося нікому! І нинішня війна це дуже швидко і переконливо доводить. Друге, що мене приємно вразило, це – солідарність і підтримка міжнародної громадськості. Раніше ми вживали слова про солідарність, говорили і підтримували рух міст – побратимів, але допомога, яку нам надають звичайні громадяни із Польщі, Франції, Норвегії, Голландії, Німеччини, насправді є братерською і щирою. Такі речі не забуваються не лише окремими людьми чи громадами певних міст, вони залишаються у пам’яті народній. Так, війна щонайперше опікає нас гіркою бідою, горем і стражданнями. І водночас вона є справжнім мірилом дружби, солідарності, людяності, героїзму і подвижництва. Ми це бачимо, ми це переживаємо, і саме тому переконані, що перемога буде за нами. За Україною, яку підтримує сьогодні увесь світ.
