Голова Житомирської обласної (крайової)організації Народного Руху України Олег ЛАГНЮК погодився зустрітися із журналістами нашого сайту під час короткочасного перебування у Житомирі.
– Ось, заїхав на кілька годин до Житомира у справах по службі, тож часу на розмову маю зовсім трішки, – розпочав свою розповідь Олег Лагнюк. – Аби вашим читачам все було зрозуміліше, зазначу, що вже більше місяця служу у підрозділі окремої бригади спецпризначення ЗСУ. За цей час відбувалося і відбулося чимало важливих подій у ході масштабного військового протистояння із військами російського агресора. За два тижні після того, як було сформовано наш підрозділ, ми вже отримали своє перше бойове хрещення. Де саме, казати зі зрозумілих причин не буду, але зауважу, що це північ Житомирщини, де упродовж трьох тижнів було напрочуд гаряче.
– Олеже, які враження від першого місяця служби у рядах ЗСУ?
– Вражень, звісно ж, багато. Про деякі охоче розповім. Мені вже 58 років і для своїх ровесників, які мають пам’ятати службу тридцятилітньої давності ще у лавах радянської армії, скажу прямо – сьогодні армія, яка, тим паче, веде масштабні бойові дії, зовсім інша. Наголошую на слові – зовсім! Ну, щонайперше , навіть стрілецьке озброєння суттєво відрізняється від зразків кінця 80-х минулого століття. Я вже не кажу про амуніцію, та всіляке допоміжне оснащення, без якого у бою не обійтися. Проте головне у Збройних Силах України – надсерйозне ставлення до противника. Дуже важливо досконало знати його потенціал, його оснащення, системи зв’язку і ще багато параметрів підготовки, на які сучасні військові звертають особливу увагу. Власне кажучи, противника слід добре знати і це дає можливість успішно йому протистояти навіть у ситуації, коли ворог має перевагу у технічному оснащенні.
– Тобто, свідчення про зношеність техніки у ворога, про слабку її готовність до так званої позиційної війни в умовах міської території, не завжди справедливі?
– Можливо за минулий місяць засоби масової інформації, які пишуть, розповідають та показують війну, змогли сформувати у наших громадян уявлення про те , що росіяни виявилися слабкими, а їх техніка масовано перетворюється нашими вояками у металобрухт. Щодо кількості металобрухту, то його справді дуже багато і тут майстерність наших вояків не викликає запитань. Але важливо розуміти, що ворог сильний, а якщо тільки уявити кількість тієї техніки, яка була зосереджена на вторгнення в Україну, то це небувалі в історії армади.
– Тому доводиться важко?
– Ви, мабуть, усі вже знаєте, що наше найслабше місце – повітря, або ж, іншими словами – небо. Те, що наші сухопутні підрозділи на голову сильніші росіян, багатьом вже відомо. Але, якщо у повітрі з’являються хмари бойових гелікоптерів, коли на блокпост летить надзвукова ракета, то ніяка військова виучка піхотинцю не допоможе. Треба могутні засоби протиповітряної оборони. Чудово, якщо підрозділи ЗСУ мають пересувні і переносні зенітні комплекси, які для гвинтокрилів становлять смертельну небезпеку. На початку вторгнення всього цього було замало. Але зараз ситуація суттєво покращується.
Місяць, за мірками мирного часу – дуже короткий термін, аби ситуація із посиленням збройного потенціалу ЗСУ, суттєво покращала. Тим паче, усі українці, які стежать за новинами від наших союзників, були приголомшені неквапливістю, половинчастістю тих заходів, які вжили країни Європи, аби підтримати Україну від нахабного агресора. Сьогодні начебто є суттєві зрушення на краще, але я не буду про них говорити аж поки вони не стануть реальністю. Проте, як тільки ЗСУ отримають важку зброю, питання про вигнання ворога за межі України постане доволі швидко.
– А питання про те, як освоїти те, що прибуває до України, не стоїть?
– Наскільки я знаю, у лавах ЗСУ достатньо високий рівень професійної підготовки солдатів та офіцерів. Загалом контрактники – військовослужбовці українських збройних сил можуть бути взірцем для будь – якої армії. На майбутнє саме у такому руслі має проходити вишкіл наших військових. Але при цьому ми маємо оснастити ЗСУ найсучаснішими зразками зброї і військової техніки. Але це доведеться зробити щонайперше вже після перемоги.
– Як почуваються ваші рідні, наскільки часто з ними контактуєте, чи вдається поспілкуватись під час хоча б короткого перепочинку?
– Виключно, як і всі. Буває, що не лише поспілкуватися немає можливостей, але й подрімати хоча б годину – другу не вдається упродовж двох- трьох діб. Стосовно спілкування, то лише коротко, на хвилинку – другу, можна перекинутися словами. Хоча половина моєї сім’ї перебуває разом зі мною – у рядах ЗСУ. Старший син Ігор служить зі мною в одному підрозділі. Ну, а молодший, Ярослав, лише вчора телефонував після завершення операції із зачистки Гостомеля від рашистської орди. Таким чином, сім’я Лагнюків, що делегувала до війська трьох бійців, має стати переконливим аргументом для агресора, який нас прагне чи то залякати, чи й взагалі – стерти з лиця землі. У них нічого не вийде, оскільки ми захищаємо своє, вчимося і дуже швидко вдосконалюємо свою бойову готовність. Тим паче, підтримку і солідарність із Україною сьогодні демонструє увесь світ. Люди щодня все більше переконуються, що Україна сьогодні насправді захищає ту ж Європу від сучасного фашизму, який нічим не поступається у своїй жорстокості печально відомому Адольфу Гітлеру.
– Олеже Миколайовичу, ми вдячні вам за те, що знайшли можливість поспілкуватися із читачами нашого сайту. Розуміємо, що ворог поки що не полишає спроб загарбати Україну, а тому зичимо вам сил, наснаги і удачі. Як то кажуть, – з Богом, і до зустрічі, з перемогою!
– Дякую, усі бачать, що правда – за нами, а тому саме ми обов’язково переможемо!
