У другій половині ХІХ століття до Одеського театру завітала італійська оперна трупа. Успішно завершивши сезон, артисти вирішили влаштувати турне по півдню Російської імперії. Але щось пішло не так, виступи італійців не мали успіху, вони швидко прогоріли. Дякуючи покровительству одного польського пана, їм вдалося повернутися до Одеси.
У той час Житомирському міському театру знадобився декоратор, і один з учасників трупи, Алессандро Магазарі, відгукнувся. Про нього у своїх спогадах згадує актор Микола Синельников. Магазарі був прекрасним художником, скульптором та співаком. Наспівуючи мотиви італійських оперет, він буквально з нічого створював шедеври.
Розповідають, що його бутафорії виглядали настільки правдоподібно, що іноді їх було важко відрізнити від справжніх речей. Захоплення і здивування глядачів викликали поїзди та пароплави. Вмілим рухом руки, маестро повертав картонні голови пасажирів, створюючи ілюзію присутності натовпу на пристані. На античних героях блищали шоломи та обладунки. Трохи старих порваних афіш, вміли мазки пензликом і світлові ефекти – і ось перед вами справжнісінький сніг. Послуги декоратора коштували театру копійки. Магазарі попросив місячну платню 60 рублів і задовільнявся цією сумою до кінця свого життя. Почувши про «житомирське чудо», антрепренер Сєтов хотів переманити італійця до Києва, на що той відповів, що йому добре і у Житомирі.
Високий, стрункий, з прекрасними карими очима, хвилястим волоссям та сивою еспаньйолкою – таким запам’ятався Магазарі житомирянам. Відповідно до метричного запису костелу Св. Софії італійський підданий помер неодруженим у 1902 році там, де жив і працював – «в Житомирском театральном доме». Нещодавно на римо-католицькому (у народі- Польському) цвинтарі вдалося розшукати його поховання. На плиті з червоного граніту італійською мовою зазначено: «Тут лежить декоратор міського театру у Житомирі». Залишається незрозумілим, чому Синельников у своїх спогадах називає його Гаетано. За інформацією, наданою литовською театрознавицею Відою Бакутіте, ім’я Алессандро Магазарі зустрічалося на афішах Вільнюського міського театру, де він значився як бас і баритон у трупі, якою керував тенор і антрепренер Людовіко Карозеллі. Можливо, за італійською традицією Магазарі мав декілька імен або взяв собі сценічний псевдонім.
