Українські «мічуринці» Тетяна та Віталій Ліневич із Житомира вирощують на невеликій присадибній ділянці райські сади. З одного дерева сім\’я одержує від 2 до 6 сортів плодів. Щоб підвищити врожайність, Ліневичі використовують кожен клаптик землі. Свою присадибну ділянку дружини називають «лабораторією для експериментів» і кажуть, що город годує сім\’ю цілий рік.
Віталій розповів «КП в Україні», як він разом із дружиною організував « інтенсивний сад » і що там зростає.
– Віталію, що росте у вашому саду?
– У нас є традиційні для наших країв яблуні, груші, сливи, вишні, черешні, так і незвичайні. Бувало, і до 8 сортів із одного дерева виходило. Але що особливо подобається мені – то це фундук на дереві.
– Як вам вдалося його виростити – це ж чагарник?
– Я беру саджанець ведмежого горіха (це єдине дерево в сімействі ліщини, до неї належить і фундук. – Авт.), вирощую, а потім прищеплюю до нього саджанці фундука. Іноді – до 5-7 сортів на одному дереві. Так він краще запилюється та плодоносить.
Крім того, красиво, коли на одному дереві росте різнокольорове листя – і зелене, і червоне. Кущовий фундук мені не подобається: виглядає неакуратно, постійно пускає нову поросль і займає велику площу. Інша річ, коли він на дереві. Але за ним важливо стежити у перші рік-два, щоби конкуренти не забили.
Фахівці можуть не повірити, але за кращих часів ми могли зібрати до 40 літрів чистих горіхів. І зараз із задоволенням зриваємо або трусимо горіхи і щоранку з кавою по 10 штук з\’їдаємо.
– Які ще дерева у вас є?
– Сливи у Житомирі трохи проблемні: на Поліссі їх складно вирощувати.
Дуже добре прищеплюється алича, вона сама непогано запилюється. У нас її кілька видів – і зелена, і жовта, і синя, і велика, і ще більша – і все на одному дереві.
З цікавих дерев є азіміна, або бананове дерево. Воно зростає у Північній Америці, а його плоди виглядають як маленькі бананчики. Але там є свої особливості – це дерево не дуже добре приживається, проте я намагаюся прищепити якомога більше, а потім завдяки вітру йде запилення цих дерев. В Америці азиміну запилює якась мушка, а наша бджола не сприйнятлива до запаху цього дерева – доводиться робити все вручну. Але воно того варте: плоди у нього цікаві, солодкі.
Є у нас черешня «Регіна» – німецький сорт із великими ягодами, їй років 12-14. Щоб вона давала хороший урожай, прищепив до цього дерева близько 8 видів різних черешень.
Кизили важко прищеплюються, але я їх живцю, вже освоїв цю технологію. Його ягоди мають цілющі властивості.
З інжиром поралися років 8-10 і, чесно кажучи, вже набридло: дуже вибаглива культура. А ось персики того стоять, якщо доглядати їх.
– Ви продаєте ваші овочі та фрукти?
– Ні, вирощуємо для власного вживання. На ринку нічого не купуємо з того, що можемо виростити самі. Все їмо зі свого городу: намагаємося вести здоровий спосіб життя.
– А що готуєте з урожаю?
– У нас є фірмова страва «Овочеве беззаконня». Я беру велику сковороду, ставлю на вогонь і кладу все, що в мене росте – картоплю, баклажан, кабачок, перчик, цибулька небагато. Зібрав овочі з грядки, помив, порізав і на сковорідку. Можна додати трохи солі.
Сік ми робимо хіба томатний. А так або солимо те, що вирощуємо або заморожуємо. Взимку готуємо смузі. Наш виноград дуже класний у заморозку. Коли приймаємо гостей, дістаємо якийсь гарний напій та закуску. Найкраща закуска – не лимончик, а виноград із морозильника.
Ну і ласощі для дітей та онуків – цукати з вишні, черешні, кабачка, гарбуза, яблука, груші.
– Корисна страва виходить.
– Звісно! Свого часу я забрав тестя із села. Щойно з\’являвся врожай, він виходив з дому, брав свою милицю і йшов смикати ягоди – ожину, малинку, полуничку, жимолість, виноград, якого в нас багато. Іноді щось нове виросте – і раптом зникає. Хто з\’їв? Дід з\’їв! Думаю, ягоди та фрукти зі свого городу продовжували йому якісний термін життя: він тихо пішов у 83 роки.
– Розкажіть про вашу ділянку.
– Жимолість уже дозріла. Вона дає довгі сині ягідки. Вже тиждень із задоволенням їх їмо прямо з куща. Жимолість можна вживати із цукром, сметаною, а можна зробити джем. Я п\’ю смузі, а онуки із задоволенням їдять ягоди.
Скоро піде суниця та полуниця. А ще у нас є кущі гуми (росте традиційно у Східній Азії. – Авт.) – червоні довгасті ягоди, корисні, як обліпиха. Ось тільки обліпиху нікого не примусиш їсти – треба думати, що з неї приготувати. А гумі – це солодка ягідка, причому практично без кісточки: кісточка – як ниточка, її можна ковтати.
– Як ви організували ваш «інтенсивний сад»?
– Я беру дубовий сухостій, нарізаю дошки метр на три приблизно – і отримую 18 грядок. Все, що можна виростити, там є і огірочки, і помідори, і баклажани, і морква.
– А що ви використовуєте як добрива?
– На добриво йдуть усі відходи нашого садівництва: у нас є подрібнювач, і це екологічно. Компостні купи розміщуємо в дубовому сухості. Збираємо всю органіку – гілочки, листя (крім помідорного та виноградного: вони переносять інфекції), недоїдену їжу. Ми сміття майже не вивозимо, хіба що скло та пластик.
– Як давно ви захопилися садівництвом?
– Я почав цим займатись слідом за дружиною, коли вже вийшов на пенсію, років 12 тому. У нашій сімейній справі я лише помічник, а дружина головна. Вона дуже прискіплива – щодня записує, яка погода була, що вона садила, як обробляла, що обрізала тощо. У нас накопичилося багато інформації! Коли я спілкувався з аграрниками з нашого університету, вони сказали, що її вистачить на кілька дисертацій.
– Чи багато часу у вас йде на садівництво?
– Ми постійно або в саду, або консультуємо когось телефоном, оцінюємо ділянки, рекомендуємо, що посадити в залежності від матеріального становища та переваг людини. Адже саджанці дорогі, інструмент потрібен хороший, та й технології змінюються.
– Консультуєте телефоном? У вас є учні?
– Буває, до нас приходять жителі Житомира, приїжджають люди із Києва та Вінниці. Ми працюємо вдома у саду, допомагаємо рідним, близьким, сусідам.
– Ви вчилися на аграрника?
– Ні, я закінчував громадянський виш, працював на виробництві. Дружина теж не аграрник, проте ми відвідували Клуб органічного землеробства у нашому місті. Там збираються фанати та дачники, здебільшого люди пенсійного віку.
Крім того, дружина 3 місяці їздила до ботанічного саду імені Гришка у Києві, де проходили семінари. Вона там була найцікавішим учнем! А ще маємо багато літератури, обміну між собою і є реальна практика. Та й це просто цікаво. Сад – найкращий психолог, тим більше під час війни.
– Війна не завадила вашим планам?
– Війна завадила всьому. Після 24 лютого наш психологічний стан був не дуже добрим. Ми люди похилого віку – мені 64 роки, дружині – 58. Через війну багато хто евакуювався, а сад і город потребують постійного догляду. Як худобу потрібно годувати та напувати, так і рослини потрібно поливати, лікувати, чистити. Наразі виноградні лози за добу виростають на 15-20 см – їх потрібно обрізати. А якщо люди виїхали за кордон, що буде з їхнім садом?
Ми вирішили не залишати свій сад: це наша лабораторія, що постійно експериментуємо.
