19 липня 1893 року – день народження Володимира Маяковського. Поета, якого в усьому світі вважають російським або радянським. Справді, писав Володимир Маяковський російською мовою. А за походженням був українцем. І не просто українцем, а з козацького роду. Слово Маяковському:
“Я
не из кацапов-разинь.
Я –
дедом казак, другим –
сечевик,
а по рожденью
грузин.”
(“Нашему юношеству”, 1927)
Маяковський народився в Багдаті неподалік Кутаїсі (Імеретія, Грузія). Рід його батька походив з українських козаків – можливо, з Маяцького острогу, на місці якого зараз село Мая́ки Слов’янського району Донеччини. До 1822 року Маяковські жили в Бериславі на Херсонщині, опісля переїхали до Грузії. Бабуся по батьковій лінії, Єфросинія Данилевська, походила зі слобідського козацько-старшинського роду і була двоюрідною сестрою письменника-белетриста Григорія Данилевського (1829 – 1890).
Дідусь по лінії матері, Олексій Павленко (1832 – 1878), був сином кріпака з Катеринославської губернії, якого забрали в солдати. За прикладом батька, все життя присвятив військовій службі. Починав у Новоархангельському уланському полку, потім був переведений на Кавказ до 155-го піхотного Кубанського полку. Дослужився до чину штабс-капітана, брав участь в російсько-турецькій війні 1877–1878 років, одразу після завершення якої помер від тифу. Його старша донька Олександра Павленко вийшла заміж за лісничого Володимира Маяковського. Від цього шлюбу і народився майбутній поет – Володимир Володимирович Маяковський.
Своєму вступові до світу поезії українець Маяковський завдячує іншому українцеві – футуристу Давиду Бурлюку. Він увів його до кола митців, постачав книжками, підтримував фінансово. Під впливом Бурлюка Маяковський став футуристом. За його ж сприяння він напередодні Першої світової війни вперше відвідав Україну. В селі Чорнянка (нині Каховського району Херсонської області) Давид Бурлюк, Велимир Хлєбников, Володимир Маяковський і Василь Каменський створили одне з перших літературно-художніх угруповань футуристів – “Гілея”. Саме так Геродот майже дві з половиною тисячі років тому називав землі лісової Скіфії між Дніпром і Південним Бугом.
Ставши зіркою першої величини, у 1920-х Маяковський регулярно приїздив до України. Виступав у Києві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Полтаві. Знався з багатьма українськими літераторами – Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою, Михайлем Семенком, Майком Йогансеном, Юрієм Смоличем, Олексою Слісаренком. Близько спілкувався з Казимиром Малевичем. Писав сценарії для Всеукраїнського фотокіноуправління, за якими Ялтинська кіностудія у 1927 році поставила дитячий фільм “Троє”, а Одеська кіностудія у 1928-му – ексцентричну комедію “Декабрюхов і Октябрюхов”.
Враження від перебування у Києві в січні 1924 року Маяковський передав у однойменній поезії:
“Будто в гости
к старой,
старой бабушке
я
вчера
приехал в Киев.
Вот стою
на горке
на Владимирской,
Ширь во-всю –
не вымчать и перу!
Так
когда-то,
рассиявшись в выморозки,
Киевскую
Русь
оглядывал Перун.”
(“Киев”, 1924)
Є у творчості Маяковського і образ українського Харкова – на той час столиці УСРР:
“Где во́роны
вились,
над падалью каркав,
в полотна
железных дорог
забинтованный,
столицей
гудит
украинский Харьков,
живой,
трудовой
и железобетонный.
За горами угля
и рельс
поезда
не устанут свистать.”
(“Три тысячи и три сестры”, 1928)
Але, безперечно, найвідомішою поезією Маяковського на українську тематику є “Долг Украине”, в якій автор робить пряме відсилання до повісті Гоголя “Майська ніч, або Утоплена”. Поезію вперше опублікували 31 жовтня 1926 року в газеті “Известия”. Та здається, вона ніколи не втратить актуальності. Насамперед ці рядки:
“Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах –
лексиконах алых, –
эта мова
величава и проста:
“Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…”
[…]
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи.”
