Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Московські попи відмовилися йти з храму у Попільні
Московські попи відмовилися йти з храму у Попільні

Забарикадувалися у церкві. Московські попи...

  • Московські попи відмовилися йти з храму у Попільні
    Московські попи відмовилися йти з храму у Попільні

    Забарикадувалися у церкві. Московські попи...

  • Як Житомирщина відсвяткувала свій ювілей. ФОТО
    Як Житомирщина відсвяткувала свій ювілей. ФОТО

    Минулого четверга, 22 вересня, Житомирщина...

  • Медведчук досі є народним депутатом і громадянином України
    Медведчук досі є народним депутатом і громадянином України

    Медведчук, якого днями Туреччина передала...

  • За що Бунечко нагородив поплічника Януковича?
    За що Бунечко нагородив поплічника Януковича?

    Пам'ятаєте я писав про святкування...

Новини
Російський десантник Філатьєв видав книгу "ZOV" про вторгнення РФ в Україну: бардак, мародерство та вбивства цивільних

Російський десантник Філатьєв видав книгу "ZOV" про вторгнення РФ в Україну: бардак, мародерство та вбивства цивільних

12 серпня 2022
33-річний десантник із Волгоградської області РФ Павло Філатьєв два місяці штурмував Херсонщину у складі 56-го десантно-штурмового полку.

Російське видання "Важные истории" опублікувало частини його книги, написаної після повернення до РФ через отримані травми та відмови повертатись в армію.

Зазначається, що Філатьєв служив в Чечні в 2010-х. У серпні 2021 року "через проблеми з роботою та відсутність грошей" вирішив підписати новий контракт на службу. Його підрозділ у перші дні вторгнення Росії в Україну відправили на штурм Херсона.

Росіянин здебільшого описує відсутність підготовки в армії РФ, стару техніку, плутанину щодо наказів і нерозуміння причин наступу. Окрім того, він пише про мародерство та вбивство цивільних.

Російський десантник Філатьєв видав книгу "ZOV" про вторгнення РФ в Україну: бардак, мародерство та вбивства цивільних


Наводимо деякі цитати:

- В українських населених пунктах нас зустрічали поодинокі люди і проводили похмурим поглядом. Було почуття тривоги та відчуття небезпеки від цих будинків, одночасно з почуттям поваги до їхнього патріотизму. Я розумів, що якщо раптом з одного з будинків я відчую небезпеку, то стрілятиму не думаючи. Неуважність чи зволікання - смерть моя чи товаришів, сумніви небезпечні. Але в той же час мені не хотілося нікого вбивати... Повз колону трасою ходили цивільні з сумками: очевидно, ті, хто тікав від війни. В основному всі йшли і їхали з Херсона, куди ми зараз готувалися висуватися. Повз нас уже проїхали сотні автомобілів з відеореєстраторами, а дехто через скло відкрито знімали нас на телефон, який же дурдом.

- 28 лютого дізнаюся, що хтось розстріляв цивільний автомобіль із гармати БМД (бойова машина десанту). В автомобілі були мати та кілька дітей, вижила лише одна дитина. Смерть невинних цивільних була і буде в будь-якій війні, але стає бридко в душі. Поки наші уряди з'ясовують між собою, як кому жити, а військові з обох боків є їхнім інструментом, гинуть мирні люди, їхній звичний світ руйнується. Коли ти усвідомлюєш це, не знаєш, як тобі вчинити. Кинеш усе і підеш - тоді станеш боягузом і зрадником. Продовжить у цьому брати участь - і станеш співучасником смертей та страждань людей.

- Починає темніти, приходить команда всім окопатися. Ніхто не мав спальних мішків, піднявся сильний вітер, і мороз став пробирати до кісток. Іду десь знайти спальник. Почуття мерзенне від усього, ми як тварюки просто намагаємося вижити. Нам і противник не потрібний, командування нас поставило в такі умови, що бомжі живуть краще.

- Наступного дня ми прибули до Херсонського морського порту. Всі виглядали виснаженими та дикими, всі почали обшукувати будівлі в пошуках їжі, води, душу та місця для ночівлі, хтось став тягати комп'ютери та все цінне, що зміг знайти. Я не був винятком: знайшов шапку у розбитій фурі на території, забрав її. Балаклава була надто холодною.

- В офісах була їдальня з кухнею та холодильниками. Ми, як дикуни, з'їли все, що там було: пластівці, вівсянка, варення, мед, кава… Було абсолютно начхати на все, ми були вже доведені до краю.

- За ніч ми перевернули все догори дном. Зустрів (солдатів), що ламають каву-автомат у пошуках гривень, незрозуміло нахрена вони їм здалися.

- 3 березня пішли чутки про те, що ми поїдемо штурмом на Миколаїв і далі на Одесу. Я не міг цьому повірити: невже нагорі не розуміють, що люди виснажені? До нас дійшли чутки, що піхота з мотострілків масово відмовляється їхати, тому ми не маємо можливості відпочити. З'явилася агресивність на "відмовників".

- Оголосили про те, що платитимуть гроші за кожного вбитого солдата ЗСУ або підбиту техніку, як раніше робили бойовики в Чечні. Ніхто так і не привіз нам нову форму, взуття, амуніцію та теплий одяг. Пара коробок гуманітарної допомоги містили дешеві шкарпетки, майки, труси і мило. По суті, до нас доїхали лише посилки від родичів та дружин у Феодосії. Але чомусь посилки не завжди доходили до адресата і були розкриті. Лише завдяки їм ми стали хоч якось "нормально" харчуватися чаєм, кавою, цукерками та консервами.

- Хтось почав стріляти собі в кінцівки або спеціально підставлятися, щоб отримати 3 мільйони (виплата за поранення. - Ред.) та звалити з цього пекла. Нашому полоненому відрізали пальці та геніталії. Мертвих українців на одному з постів почали саджати на сидіння, даючи їм імена.

- Через обстріл артилерії деякі села поряд практично перестали існувати. Всі навколо ставали все злішими і злішими. Якась бабуся отруїла наших пиріжками. Майже у всіх з'явився грибок, у когось сипалися зуби, шкіра лущилася. Дехто почав спати на посту через втому. Хтось почав сильно бухати, незрозуміло де знаходячи спиртне.

- Почуття, яке ти відчуваєш, коли залишаєш зону бойових дій, невимовно... Два місяці бруду, голоду, холоду, поту та відчуття присутності поряд смерті. Шкода, що не пускають репортерів до нас на передову, через що вся країна не може помилуватися десантниками - зарослими, немитими, брудними, худими і озлобленими, на своє бездарне командування, нездатне зайнятися оснащенням солдатів навіть під час бойових дій. Половина моїх хлопців перевдягалися та ходили в українській формі, бо вона якісніша та зручніша, або своя була зношена. А наша велика країна не здатна одягнути, оснастити та нагодувати власну армію.

Джерело статті: censor.net

На головну сторінку

«    Серпень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 
Новини