Минулого четверга, 22 вересня, Житомирщина відзначила свій черговий ювілей – 85- річчя від часу створення.
Подія, як на нинішні часи, не така вже й визначна, але ж будь-яке свято (чи ювілей) можна відзначити по-різному. Сказати, що нинішня обласна влада аж занадто успішно виконала покладене на себе завдання не можна. Хоча б через одну і дуже просту причину: через день про ювілей у Житомирі говорила вся Україна. І говорила не про Житомирщину із її цікавими та визначними місцевостями, не про видатних житомирян, яких упродовж 85-ти років було насправді багато.
В Україні з нагоди 85-го ювілею Житомирщини згадували здебільшого Рижука і нинішнього губернатора Бунечка. Якщо ще точніше – ЗМІ Житомирщини не побачили на ювілейних урочистостях нічого іншого, окрім церемонії нагородження колишніх голів Житомирської ОДА Сергія Рижука та Юрія Павленка. Нагороджував «колишніх» нинішній губернатор Віталій Бунечко, якого, згідно логіки декого із журналістів, просто «підставили».
Насправді урочистості з нагоди 85-річчя Житомирщини пройшли за дуже скромним сценарієм і сюжетом. Усе відзначення ювілею Житомирської області вмістилося у півторагодинний вечір із урочистостями та концертом у залі Житомирської обласної філармонії. Слід віддати належне колективу філармонії, який по-сучасному гарно облаштував усі процедурні «моменти» святкового дійства і гостям та запрошеним було зручно та затишно. Зауважимо – навіть сигнал повітряної тривоги, що перервав святковий концерт за 15-20 хвилин до його завершення, не зіпсував настрою для людей, що прийшли до залу філармонії.
Стосовно нагород і виступів. Промова голови військової адміністрації нічим особливим, а тим паче – цікавим, не відзначалася. Те, що у губернатора В.І.Бунечка немає вправних райтерів та радників – відомо давно, але ж йдеться про виступ на ювілейному заході. Тут, як мовиться, відповідальність особлива. Але, що було, то було.
Виступ нинішнього «тимчасового» голови обласної ради Володимира Ширми жодним чином не відрізнявся від виступу Віталія Бунечка. Тобто, ні в гіршу, ні в кращу сторону. Звісно, Володимир Ширма, як чиновник місцевого «розливу», з огляду на свій життєвий досвід і термін «сидіння» у владних кріслах, мав би виступити куди потужніше. Але що поробиш – маємо те, що маємо.
Стосовно нагород, яких удостоїв Віталій Бунечко усіх колишніх голів обласної державної адміністрації, то у цьому нічого дивного, поганого чи визначного не було. Сьогодні важко надавати пальму першості діяльності котрогось із усіх попередників Бунечка. У кожного із них були свої досягнення, а ще більше було «скелетів у шафі», які сьогодні комусь хочеться виставити на показ.
Але ж недарма кажуть, що про померлих, або добре, або ж ніяк. Ну, а про живих, виявляється – можна. Поки що писарчуки місцевого розливу взялися за Рижука і Павленка. Хтось «зачепив» і прізвище Андрійчука, але щось конкретне згадати про діяльність цього сивочолого чоловіка ніхто не зміг чи не захотів. Чулися «закиди» і на адресу колишнього голови обласної ради Йосипа Запаловського, який також був присутнім у залі. Анжеліка Лабунська, як колишня голова обласної ради, також була запрошена, але на урочистості до Житомира не прибула, хоча їй, як нинішньому нардепу України, слід було бути на святі однозначно. Не було на ювілейному «вечорі» іще кількох , ще живих і здорових екс-губернаторів: Жебрівського, Забели, Кизіна, Машковського, Гундича. Присутність у філармонії нині «діючого» нардепа України Сергія Кузьміних ніхто начебто не помітив – про нього навіть не згадали, що такий є у залі. Зате про себе нагадав голова Житомирської обласної ради Володимир Федоренко, який отримав слово для привітання і виступив напрочуд гарно і щиро.
Загалом, у залі філармонії було дуже багато справді авторитетних, заслужених і знакових на Житомирщині людей. Багатьох із них також нагородили грамотами, цінними подарунками, урядовими відзнаками. Зокрема на сцену філармонії піднімалися біля двох десятків вояків та офіцерів ЗСУ, які відзначилися ратними здобутками на полях вже сучасної війни із рашистами. Нагороди та подяки отримали керівники кращих підприємств, установ та організацій нашої області. На жаль, відділ із піару ні обласної адміністрації, ні з обласної ради не зробив навіть дещиці із тієї роботи, яку мав би виконати.
Адже на захід подібного рівня варто було б запросити не лише колишніх губернаторів, але й нинішніх редакторів місцевих ЗМІ. Тим паче, існує ще й така форма співпраці із мас-медіа, як надсилання до редакцій вже готових прес-релізів, текстів виступів і т.п. Нічого подібного зроблено не було. Тому й сталося так, що місцеві блогери (включно із ботами) винесли із ювілейного заходу лише згадку про Бунечка і Рижука. Ну, а далі, як кажуть, «все пішло і поїхало».
Звісно, сьогодні лунає чимало думок, коментарів щодо події, яку варто було відзначити з огляду на багато причин. Те, що сьогодні війна і начебто треба усю увагу приділити потребам оборони та захисту країни, заперечень не викликає. Однак нам не варто забувати, хто ми є, ким ми були, і що нам робити далі. Важливо, що у нас справді є велика (нехай здебільшого кривава і трагічна) історія. Важливо, що у нас були і досі не перевелися люди, які прославляють Житомирщину своєю працею, своєю відвагою і мужністю. Важливо, що ми й досі багаті на таланти, які вчергове «блищали» на сцені обласної філармонії. Це однаковою мірою стосується , як хореографічного ансамблю «Сонечко», так і виступів самодіяльних артистів із Бердичева, Коростеня та Баранівки , які стали справжньою окрасою ювілейного вечора.
Ну, а щодо майбутніх ювілеїв та свят, які ми неодмінно будемо відзначати вже після нашої перемоги, то варто запам’ятати головне – вони влаштовуються для людей. Для малечі, для школярів, які, до речі, повинні знати, що живуть в області із 85-річним «стажем». Для громадян, які бувають у торговельних закладах, які їдуть на автобусі до села чи, навпаки – до Житомира. Технічних можливосте аби доправити цікаву і потрібну інформацію до головного споживача у нас cьогодні насправді багато. Проте завжди, аби все виходило не гірше, аніж у людей, треба думати, треба радитися і потрібно працювати. І, щоб вже наостанок – не треба боятися робити помилки. Головне – їх помічати і на них вчитися.
