Борис Філатов міський голова Дніпра:
Я не знаю з чого почати. Пишу, а думки плутаються.
…Сьогодні я побачив Пекло зсередини.
Іноді нам здається, що війна поряд, але нас не стосується. Або стосується, але пройде повз.
Я розповім вам сьогоднішню історію. Те, що трапилося на сусідній вулиці з нами…
Історію несправедливості та богозалишення. Історію фатуму, який тяжіє над нашим життям. Історію, перед якою тьмяніють трагедії Есхіла.
…
Жила собі сім’я. Коли почалася війна, мама вирішила перевезти малечу з проспекту Поля в безпечніше місце.
У приватному секторі. До бабусі.
Сьогодні до їхнього будинку прилетіла російська ракета.
Вирва, яку ви всі бачили на фотографіях, приблизно 8 на 10 метрів.
Люди буквально випарувалися. Бабуся Алла, мама Наташа, дочка Василіса та хлопчик Іван. І маленький песик Джек.
Ні. Я буду відвертим до кінця. Дехто не просто випарувався. Їх знайшли у сусідів на дахах. На сусідніх вулицях.
А коли приїхали рятувальники, на руїнах сидів старий пес Крим. І вив.
А потім приїхали комунальники. І відвезли собаку, який оглух, осліплий і контужений, до КП “Зооконтроль”, і там міські ветеринари колють пса серцевими препаратами, щоб нормалізувати.
А зрештою приїхав батько.
Він служить у ЗСУ. Під Лиманом.
Можна я далі не продовжуватиму?
Я бачив усе на власні очі.
…
Я хочу лише одного.
Щоб ті, тварюки, яких наші оточують під Лиманом, відповіли за все сповна.
Не треба писати про Божу кару. Нехай Божечка відпочине.
Тільки сила нашої помсти має значення.
…
А ще хочу, щоб вони всі висіли на деревах.
Як цей ковпак від сусідської “Мазди”, який силою вибуху закинуло на обгоріле дерево.
Лють.
