Сонячно, як в божому раю.
Гірко, як як у пеклі і полинно.
Я на тонкій ниточці стою
І у ноги й руки мені зимно.
Холодно, хоч це ще не зима.
Не сніги і не морози сині.
Просто на всі сторони війна.
Просто жовта хустка на калині.
Гірко, як як у пеклі і полинно.
Я на тонкій ниточці стою
І у ноги й руки мені зимно.
Холодно, хоч це ще не зима.
Не сніги і не морози сині.
Просто на всі сторони війна.
Просто жовта хустка на калині.
І червоне зарево тривог
В небо піднімається з “шахедом”.
І я чую, як Всевишній Бог
Накриває ноги мої пледом.
Кутаюсь від холоду в думки.
І молюсь щомиті і щоднини.
Тиснуть на рамена сволоки
І не кличуть по квітки долини.
Час здобутків, невимовних втрат.
І пора не істин, а відваги.
Вишкіривсь на мене “старший брат”,
Насмоктавсь перед походом браги
І пішов в угарі молотить
Все підряд. Лиш дим за ним по світу.
А життя ж дано щоб просто жить
Й дякувати Богу, людям, літу.
А життя – непересічний лан
Й ти на ньому тонка бадилинка.
Літом – сонце, осінню – туман,
Й на калині жовтенька хустинка…
Г.Потопляк.
