Дозволю собі висловитися з приводу проєкту об\’єднання міністерств – на правах людини, що у далекому 2015 році займалася функціональним аудитом міністерств (грубо кажучи, намагалася з\’ясувати шляхом інтерв\’ю та вивчення нормативних документів, хто там чим займається), а з того часу мало що змінилося.
Звичайно, 20 міністерств — це забагато. Але давайте спочатку зрозуміємо, за яким принципом формується список міністерств.
Почнемо з поняття “публічна політика” — це якась сфера суспільного життя, що потребує пошуку, знаходження, розробки та втілення певних рішень в інтересах певних груп громадян. Наприклад, є політика у сфері національної безпеки та оборони, це важливо для всіх. Є політика у сфері шкільної освіти, яка важлива для дітей та їхніх батьків, а також і для роботодавців, до яких ці хлопчики й дівчатка колись прийдуть найматися на роботу (а значить, важливо врешті для всіх нас, бо ми користуємося товарами й послугами, що вони виробляють). Є політика у галузі рибного господарства, яка важлива лише для тих, хто любить рибу так, як я (це жарт, насправді так само для всіх). Ну і так далі. Щоб відрізняти публічну політику від боротьби за політичну владу, англійська мова перше називає словом policy, друге politics.
Міністерство – це орган виконавчої влади, який опікується певними публічними політиками. Значить, треба виписати список всіх напрямків публічної політики, а потім поділити їх між міністерствами. Найкраще уявляти собі цей список не як ми завжди пишемо списки (одне під іншим), а виписаний по колу на кшталт квіточки. От цей “пиріг” і треба поділити (порівняння з пирогом має сенс, бо за кожною політикою стоять гроші). Логічно ділити більш-менш порівну і так, щоб не було дуже малесеньких шматочків або величезних шматків, що не можна проковтнути.
І коли ви це зробите (а я таку штуку робив неодноразово), то побачите, що нині є три маленькі шматочки, які виглядають штучно відрізаними, — так і є. Це МінТОТ, Мінветеранів (шановні ветерани, пробачте, але це так) та Мінстратпром. Їхні функції майже 100% дублюються в “основних” міністерствах. І ще ви побачите здоровий шмат подвійного розміру, що має безліч різноманітних сфер у своїй зоні відповідальності. Що же стосується Мінагро, то тут залежить від того, що ми на нього повісимо. Якщо багато політик, то краще тримати його окремо. Якщо мало, то можна приєднати до Мінекономіки. Але я пам\’ятаю Мінекономіки зразка 2014 року, утворене внаслідок приєднання до радянського Держплану десятка радянських “галузевих” міністерств — “суперміністерство”, яке стало набагато ефективніше працювати після скорочення у 2 рази. В будь-якій управлінській структурі є оптимальний розмір, який не варто перевищувати.
Вся вищенаведена логіка заснована на аналізі публічних політик. Якщо ж створювати міністерства під персони міністрів, а потім ліквідовувати, коли ці персони пішли на іншу роботу, то логіка буде зовсім інша.
Але треба розуміти, що коли скорочується міністерство, співробітники не скорочуються! Фахівці продовжують займатися тим, чим раніше, а обслуговуючий персонал їх обслуговує. Просто під іншим “дахом” (якщо написати “дахом” без лапок, буде неправда, бо зазвичай ніхто нікуди не переїжджає).
Щоб скоротити апарат міністерств, треба йти іншим шляхом. По-перше, ліквідувати всі міністерства як юридичні особи (це пережиток того часу, коли міністерства напряму керували всякими підприємствами) і зробити єдиною юридичною особою Уряд. Тоді зібрати всі допоміжні та вторинні функції (на кшталт бухгалтерії, господарського обслуговування тощо) в один сучасний потужний сервісний центр (а щось можна взагалі віддати на аусорсинг). Ви собі не уявляєте масштаби економії.
Загалом, система міністерств далеко не ідеальна. Я би міг написати, як виглядає ідеальна, бо вже успішно вона впроваджена у певних країнах. Але вам буде нецікаво, напевно.
