Глянув відео Ткача про “Батальйон Дубаї”. Загалом дещо дивна серія, бо дуже така тимшенкоцентрична. Якщо тільки заради цього і ще двох прізвищ робили такий сюжет, то може ще зробити пару серій з Відня? Ну таке…
Але вкурвило інше. Ось всі ці діти наших чиновників – вони ж ніякі. От реально у нас вже є перше покоління дітей чиновників, олігархів, багатіїв. Державі вже 30+ років. І з них загалом нема нікого, хто б був нормальним. Ну от так щоб знаєте, ну окей там папаня обкрадав бабушєк, гвалтував гусей, рубав ліс, але ось синочок його тепер зробив щось гарне, а тому загалом окей.
Це завжди якесь або воно ніяке, або уйобіще. Або десь ужреться кокаїном під камери і когось зіб\’є на машині, або десь просирає гроші у Відні чи Дубаях. Жодного провідного інженера, якогось крутого айті-підприємця, винахідника, інвестора і т.п. Максимум – забудовник.
Йдемо далі. До чого тут війна? От беремо сусідню Туреччину. Зять Ердогана – Сельчук Байрактар. Його батько був власником місцевого виробництва, такий собі олігарх другого ешелону. Але сам Сельчук – інженер, має західну освіту, докторський титул, любить дрони та все, що пов\’язано з авіабудуванням.
Є в людини технічне хоббі і гроші – а у країни є тепер нова галузь економіки. В принципі, Сельчук мабуть міг бухати в тих же Дубаях-Віднях з нашими олігархами, потрапляти у скандали та дерибанити узбережжя для чергового курорту. Але освіта, технології, підтримка держави. Проходить якихось 15 років і тепер Туреччина завдяки цій галузі стає провідним гравцем на ринку озброєння, може вирішувати свої геополітичні проблеми, заводити нових партнерів, вибудовувати якусь свою експанційну політику і т.п. От вам роль особистості в історії.
Та ж дочка Ердогана теж могла обрати собі якогось бухаря-забудовника з тусовочкі чи фітнес-тренера. Але Туреччині пощастило на такий крутий династичний шлюб.
Україні не пощастило з елітою. На дітях наших можновладців природа відпочиває.
