У Житомирі вже третій місяць не ходить трамвай. Відтоді, коли у нашому місті з’явився цей зручний транспорт, нинішня перерва стала третьою за ліком. Перша сталася у часи Першої світової війни і особливо у буремну епоху національної революції в Україні у 1917-1921 роках. Друга перерва була викликана руйнаціями, які наше місто зазнало під час боїв із нацистами у грудні 1943 року. Нинішня перерва у роботі єдиного у місті трамвайного маршруту офіційно викликана тим, що після ударів кацапських ракет по енергооб’єктах України у Житомирі із енергетичними потужностями виникла певна скрута. І перше, за рахунок чого житомирянам запропонували економити, стала робота житомирського трамваю.
Хтозна, наскільки коректними є аргументи енергетиків, які досі стверджують, що трамвай за нинішньої скрути із потужностями житомирських енергооб’єктів, виявляється зайвим і не обов’язковим видом електротранспорту. Мовляв, як тільки трамвай вийде на лінію і розпочне курсувати у звичному режимі, так у місті одразу виникає дефіцит електроенергії і доводиться вимикати певні мікрорайони, нарікаючи житомирян на додаткові труднощі. Те, наскільки такі пояснення та аргументації вірні і відповідають справжньому стану речей – ніхто не знає і толком не розповість.
Але, попри все, трамвайна «гілка» Житомирського ТТУ вже третій місяць не працює. Після майже двомісячної перерви влада міста, згадавши, що люди, які досі користувалися трамваєм, змушені орієнтуватися на інші способи ( у тому числі – й пішки) пересування по місту, запровадили автобусний маршрут №2, який мав би дублювати рух трамваю. Сьогодні у Житомирі більшість людей вже знають про новий маршрут, який пробує стати трамвайною альтернативою. Наголошуємо – пробує, але вже зараз зрозуміло, що не стане. Через низку причин, про які слід детально розповісти.
По перше, маршрут автобуса №2 не зовсім точно дублює траєкторію трамвайної мережі у Житомирі. І якщо у напрямку площі Перемоги автобус, курсуючи по вулиці Бориса Тена, повертає на вулицю Хлібну і вже звідти прямує по вулиці Грушевського, то по іншому він курсувати просто не може. Адже вулиця Небесної сотні передбачає автомобільний (автобусний) рух лише в одному напрямку. Це, так би мовити об‘єктивна обставина і керівництву ЖТТУ чи людям із міського управління транспорту дорікати із цього приводу не доводиться. Але чому рух автобусного маршруту №2 «обминає» вулицю Східну, залишаючи без транспортного сполучення велику кількість мешканців приватної забудови, починаючи від Східної і аж до зупинки «Ботанічний сад»? Якщо зважати на більшу кількість пасажирів вздовж вулиць ВІтрука, Шевченка, Сльоти, то це у нинішній ситуації – не аргумент, оскільки поряд із автобусом №2 по вулиці Вітрука – Шевченка-Сльоти курсують ще 3-4 маршрути, які доволі несподівано отримали новачка – конкурента. Але гроші – грошима, а де ж люди, які позбулися можливості користуватися зручним транспортом?
По друге, автобус відрізняється від трамваю і тролейбуса не лише видом живлення, але й вартістю проїзду.Тому чимало пасажирів, які раніше залюбки користувалися трамваєм на пільгових (безоплатних) умовах (навіть якщо це із 10.00 до 16.00), сьогодні такої пільги вже не мають, бо на автобусі «пільга» все ж таки оцінюється у сім гривень. І це також впливає на пасажиропотік. Але все одно – рух автобуса №2 на період відсутності трамваю – річ абсолютно правильна і конче потрібна. Єдине, чого не розуміють у ТТУ чи вже у міськраді – інтервали руху автобусів №2 можуть бути більшими, аби автобуси не їздили через кожні 8-10 напівпорожніми. Усім зрозуміло, що зручностей колишнього «трамвайного» графіку, коли вагони у годину пік курсували кожні 4 хвилини, досягнути сьогодні нереально. Проте із такої ситуації є абсолютно простий і логічно правильний вихід – на кожній зупинці має бути встановлена інформація про графік та інтервали руху автобуса №2. Люди, які звикають до нового транспорту, мають знати, коли автобус зявиться на їх зупинці, навіть, якщо інтервал його руху вимірюється 20-ма хвилинами. Мабуть тим, хто звик користуватися у житті приватно-атомобільним «способом», логіка облаштування громадського транспорту поки що недоступна.
Схоже, що «тимчасова відсутність» – то шлях до зникнення!
А тепер – знову про трамвай. Нинішня пауза, яка триває вже третій місяць, неабияк занепокоїла громаду міста. Особливо тих людей, які виросли на житомирських вулицях та провулках, що здавна (вже майже 60 років) звикли до зручностей трамваю. Окрім того, загальновідомо, що саме трамвай був і залишається найбільш екологічно чистим, а тому найвигіднішим для міської агломерації видом транспорту. Дехто із мудрагелів, які через надмірні статки записалися до клану житомирської «еліти», намагається повчати своїх «відсталих» і несучасних земляків-городян, що трамвай – це всього лише архаїчне «ретро» і мотлох на шляхах сучасного Житомира. Аргумент один і поки що єдиний – ефективність трамвайних перевезень вкрай низька, а затрати на організацію трамвайного руху дуже великі. І тут же розпочинається еквілібристика цифрових та грошових показників, які необхідні для реконструкції єдиної у Житомирі трамвайної колії. Мовляв, сотні мільйонів гривень треба «вкласти» лише у заміну трамвайних колій. А заміна ( оновлення) парку трамваїв у Житомирі хоча б на 5 одиниць також «потягне» на 150 – 170 мільйонів гривень. Ось така мегамільйонна аргументація про надмірну вартість трамвайної «гілки» міського електротранспорту має служити головним доказом того, що трамвай у Житомирі «віджив своє» і замість нього можуть працювати електробуси. Таку риторику ще до недавнього часу сповідував нинішній міський голова Сергій Сухомлин. Сьогодні Сергій Іванович про електробуси замовк, розуміючи їх справді «космічну» вартість. Ну, а слабкість автобусного маршруту у порівнянні із трамваєм переконливо доводить нинішня пауза у роботі трамвайного маршруту у Житомирі. Те, що прийнятної для житомирян альтернативи трамваю у місті поки що немає, зрозуміло всім, хто бере до уваги усі складові транспортної економіки в обласному центрі. Наголос на розвиток транспортних маршрутів за участі приватних перевізників не може бути аргументом для зниження соціальної значимості комунального електротранспорту. І якраз навпаки – розвиток саме трамвайної «складової» може стати магістральним напрямком майбутнього розвитку транспортної мережі Житомира щонайменше на чверть століття.
І наостанок про ще один аспект нинішньої транспортної проблеми у Житомирі. Про те, яким чином ведеться у нинішньому Житомирі комунікація влади та громади із приводу «трамвайного питання». Тут, мабуть, варто було б зауважити, що влада нашого міста не особливо звикла спілкуватися із громадою міста стосовно розвитку транспортної мережі обласного центру. Інакше на адресу керівництва міста вже давно «полетіли» б зауваження щодо потреби вчасного обслуговування ліній тролейбусу і особливо – трамвайного господарства. Адже де це бачено і коли у Житомирі таке було, що колійне господарство Житомирського ТТУ фактично минулі 5-7 років не бачило жодного ремонту чи реконструкції? Якщо на колії, на рухомий склад (вагони), на тягові підстанції не звертати уваги по 5, по 7 і навіть по 10 років, то потім доводиться зітхати і говорити про потребу у 200, 300 і більше мільйонів, яких «не вистачає» і взяти нізвідки. Хоча у цей же час, коли житомирський трамвай жив на «чесному слові», у місті вкладалися сотні мільйонів євро (!) на будівництво нових котелень, на очисні споруди, на облаштування набережної річки, на реконструкції стадіонів, добудови і прибудови шкіл. Лише витрати на реформи у комунальному транспорті міста (валідатори, утворення ще одного комунального підприємства «Житомиртранспорт», закупівля тролейбусів) обійшлися бюджету міста за період 2017-2021 років у 150 -180 млн.грн.
От лише чи помітили житомиряни кардинальні покращення транспортного сервісу у місті? Сьогодні житомиряни, які занепокоєні долею і відчувають тривогу з приводу звісток про загибель трамваю, силкуються направити до керівництва міста петицію із вимогою залишити трамвай, як вигідний, зручний і все ще сучасний вид транспорту щонайменше для половини мешканців Житомира. Інших варіантів «піару» влади із громадою поки що не простежується. Чи то війна, чи то – щось гірше? За такої цікавої практики спілкування із народом лише в онлайн – режимі керманичі міста можуть і не знати, що люди вже давно зрозуміли, що житомирський трамвай і чиїсь приватні інтереси – це різні і точно протилежні речі. Народ каже, що і кінцева зупинка трамваю ( трамвайне коло) на площі Перемоги, і деякі недавно збудовані вздовж трамвайного маршруту новобудови – все це важливі «моменти», які опинилися у таборі противників єдиного трамвайного маршруту у місті Житомирі.
Єдине питання, яке все ще хвилює городян, стосується того, чи згодне нинішнє керівництво міста (разом із депутатами Житомирської міської ради) отримати ганебний статус і зовсім непочесне звання «могильщиків житомирського трамваю». Питання лише одне, але відповідь на нього житомиряни отримають вже дуже скоро.
