Неурядової організації «Українська Спілка Нижньої Саксонії» активно підтримує Україну та українців. Цю спілку очолює наша землячка Оксана Янцен, яка понад 20 років тому приїхала до Німеччини і лишилась там.
Головною метою Спілки, яку вона очолила в 2015 році, є підтримка та розвиток української мови та культури на території Німеччини.
Як повномасштабна війна на території України вплинула на діяльність Спілки, кому допомагають, як підтримка України і українців буде розвиватися надалі – про все це в інтерв’ю з Оксаною Янцен.
1. Оксано, Ви з Житомирщини. Як так сталося, що Ви оселились в Ганновері та ще й очолили Спілку?
Я приїхала в Ганновер 24 роки тому по програмі ОПЕР. Я хотіла залишитися в Німеччині на 1 рік, підтягнути німецьку мову. Але так склалась доля, що я почала вчитися в університеті, а згодом вийшла заміж і залишилася в Німеччині.
Під час навчання познайомилась з великою кількістю українських студентів і ми в 2006 році створили «Спілку українського студентства». З того часу ми дуже багато зробили для того, щоб німецьке суспільство, студентство мало можливість ознайомитися з українською культурою.
Згодом, після закінчення навчання, постало питання створення дорослої спілки, яка б, окрім молодіжного напрямку, займалась ще й роботою з дітьми, культурною та суспільною діяльністю, а також налагодила роботу зі старшим поколінням, що теж не менш важливо. І у 2015 році, ми створили «Українську спілку Нижньої Саксонії». Мене обрали головою спілки, яку я очолюю і до нині.
2. Як змінилося Ваше життя і як змінилася діяльність Спілки після початку повномасштабної війни?
Після початку війни життя змінилося в кожного українця, який проживає на території України, а також і поза її межами.
З початком повномасштабного вторгнення я повністю переглянула свої цінності. Те чим я жила, те, що для мене колись було важливим – сьогодні таким не здається. Зараз важливо робити все для якнайшвидшого наближення перемоги. Допомагати Україні – це стоїть наразі на першому місці.
3. Чи великою є команда волонтерів?
Команда волонтерів нашої спілки є надзвичайно великою. Без волонтерів ми б не змогли зробити той обсяг роботи, який був пророблений за цей рік. Якщо говорити приблизно, то це 200-300 волонтерів, які працюють у різних місцях. Наприклад, в офісі нашої спілки, на гуманітарному складі, перекладачами (вони допомагають нашим людям у соціальних закладах), у центрі зайнятості. Плюс ми маємо велику команду волонтерів, які пропонують різні освітні і навчальні програми. Є волонтери, які координують різні проекти нашої спілки (молодіжний клуб, дитячі курси). Сказати точну цифру людей, яких ми змогли об’єднати навколо спілки важко.
Але наразі наша спілка є однією з найбільших у Німеччині, а наш гуманітарний центр є найбільшим у Північній Німеччині. До нас приходить велика кількість людей, які шукають поради, приходять в Спілку на курси, на зустрічі.
Я щаслива з того, що наша Спілка змогла стати прихистком для багатьох людей з України. Люди, які приходять до нас, вдячні, а ми щасливі з того, змогли допомогти.
4. На чому сьогодні зосереджена допомога Спілки? Кому допомагаєте?
Ми співпрацюємо з 22 благодійними організаціями в Україні. Допомагаємо багатодітним сім’ям та тим, хто втратив житло. Працюємо з прихистками, громадами та міськими адміністраціями в Україні. Гуманітарну допомогу ми вже відправили в 27 міст і сіл України. Формуємо її за запитами від наших партнерів. І дуже горді тим, що маємо можливість допомагати і будемо робити це й надалі з великим задоволенням.
5. Потреби в України впродовж війни змінюються. Обстріли енергетичних об’єктів значно вплинули на потребу в генераторах і теплих речах. Що за цей рік війни і скільки вдалося купити? Є приблизні цифри?
Мені важко назвати приблизні цифри, але я можу сказати, що закупка генераторів є одним з важливих напрямків нашої роботи.
Ми відправили в Україну допомоги більш, ніж на 600 тисяч євро. Лише генераторів закупили більше, ніж на 350 тисяч євро.
Ці гроші – це пожертви, які отримує наша організація. Також ми отримуємо дуже багато речей. Ми їх відбираємо згідно запитів і також відправляємо їх людям, яким вони конче необхідні.
6. Допомагаєте українцям в Ганновері, відправляєте допомогу в Україну і в Житомир зокрема. Але про це мало хто знає. Ви волієте робити це по-тихому? Без піару?
На жаль, коли робиться так багато роботи на різних напрямках, а також відправляється велика кількість допомоги в Україну, катастрофічно не вистачає часу просто сісти і про все написати в соцмережах. Звичайно, що нам би хотілося покращити цю частину нашої роботи, але поки часу просто не вистачає.
7. Як Вам вдається швидко реагувати на потреби і шукати все необхідне для відправок ?
За рік активної діяльності в сфері гуманітарної допомоги Україні в нас сформувалася активна команда волонтерів, які мають різні завдання і в змозі швидко реагувати на ті чи інші запити. Ми маємо великий гуманітарний склад, на якому зберігаємо велику кількість речей.
Ми зберігаємо їх в коробках, які сортуємо за певними критеріями. І коли приходить конкретний запит, з конкретними потребами, ми маємо можливість швидко все зібрати та відправити. Також у нас є волонтери, які займаються закупками необхідного. У них уже налагоджені контакти. І все це робить швидку допомогу можливою.
8. За ці місяці війни чи була якась історія, яка особисто вас дуже зворушила?
За рік війни я спілкувалася з великою кількістю біженців з України. І звичайно, що їхні історії, які вони розповідають, не можуть залишити байдужим нікого. Але, напевно, є одна історія, яка мене дуже вразила і після якої я, можливо, подивилася на багато речей в іншому ракурсі. Це історія пораненого солдата, який знаходиться тут на лікуванні. В нього було дуже-дуже важке поранення і велика пухлина на голові. Він не вставав з ліжка. І коли ми зайшли в палату, щоб поспілкуватися, він почав плакати від того, що не зміг зреагувати на наші запитання. Він навіть не міг повернути голову в наш бік. Плакали тоді в палаті всі: ми, він і його дружина, яка була поряд.
9. Що для Вас найвиснажливіше у волонтерстві, а що, навпаки, надихаюче?
Напевно, я почну з надихаючого. В моїй волонтерській діяльності (адже допомога для України є волонтерством, за яке я не отримую коштів) таким є результат, який ти бачиш одразу – це є та допомога, яку ми відправляємо в Україну, це є та допомога, яку ми надаємо біженцям з України тут, в Ганновері. І коли ти бачиш вдячні очі людей, а також чуєш від них слова подяки, то це надихає мене. А ще це мотивує і надалі займатися волонтерською діяльністю, яка стала надзвичайно важливою часткою мого життя.
А ось велика кількість завдань, які постають перед спілкою та переді мною, як керівником, виснажують мене. Часом потрібно дуже швидко приймати рішення та реагувати на запити. Інколи виснажує комунікація з людьми. До нас в Спілку приходить велика кількість людей з різними характерами, з різним життєвим досвідом, з різними психологічними проблемами. Більшість з них травмувала війна. І кожен з нас має розуміти, що війна триває. А тому ми маємо робити все для того, щоб допомагати і бути поруч. Також ми маємо пам’ятати, що нашим захисникам на фронті набагато важче. І ми просто зобов’язані справлятися з усіма труднощами та допомагати наближати довгоочікувану ПЕРЕМОГУ!
10. Як, на Вашу думку, волонтерство і підтримка України та українців буде розвиватися надалі?
Обсяг і форма допомоги буде залежати від актуальної ситуації в Україні, а також від тих запитів, які ми отримуватимемо від наших партнерів після закінчення війни. Наголос буде робитися на відновлення інфраструктури в Україні. На даний момент маємо один проєкт – це відновлення лікарні в Херсонській області, яка була повністю зруйнована. У тій лікарні ми фінансуємо відновлення педіатричного кабінету, щоб населення мало можливість звернутися до лікаря, а лікар мав можливість надати кваліфіковану допомогу.