Тиждень тому, 29 березня 2023 року, минуло рівно чверть століття від того часу, коли мешканці міста Коростеня обрали міським головою Володимира Москаленка. Одразу ж уточнимо – 29 березня 1998-го року Володимира Васильовича Москаленка мером міста обрали вперше, а потім виборці цього уславленого, навіть легендарного древлянського міста, ще п’ять разів поспіль довіряли йому посаду міського голови. В історії новітньої української державності – це однозначно феноменальний результат, аналогів якому знайти важко. Проте виборчі кампанії і виборчі здобутки, каденції, скликання і т.п. – це одне, а двадцять п’ять років безперервного перебування на капітанському «мостику» майже семидесятитисячного міста ( а сьогодні куди численнішої Коростенської міської громади із 43-ма прилеглими довколишніми селами) – трохи інша історія, яка завжди викликає до себе неабияку увагу і будить абсолютно природну і закономірну цікавість, бентежить уяву і призводить до появи багатьох слушних запитань.
– Отже, Володимире Васильовичу, ось цей, цілком конкретний, двадцятип’ятирічний хронологічний рубіж вашої діяльності на посаді Коростенського міського голови, стає гарною і слушною нагодою для того, аби оглянутися назад, поміркувати над тим, як було, як сталося і, як могло бути? Ну, що не кажіть, але не кожному до снаги чверть століття, а це (ми порахували) 9 тисяч 125 днів, працювати на посаді, яка у своїй основі має найпершу функціональну особливість – відповідальність за все…
– Нинішній час, який став титанічним випробуванням для нашого народу, не спонукає до жодних ювілеїв, до відзначення певних «круглих» чи знакових дат, а тому мій досвід на посаді міського голови сьогодні насамперед має служити громаді, яка також, як і вся Україна, гранично мобілізована на спротив ворогові і разом із усім українським народом переживає біль непоправних втрат. А відзначати ювілеї, або ж певні життєві здобутки, будемо вже після нашої перемоги.
– Проте сьогодні, нехай і суто гіпотетично, але ж варто хоча б побіжним чином оцінити той старт вашої діяльності на посаді мера міста Коростень. Знову ж таки, 25 років – це дуже вражаючий показник стажу на будь-якій посаді, а, з огляду на те, що багато коростенців молодшого і навіть середнього віку слабко уявляють минуле чверть столітньої давності, якраз сьогодні варто було б згадати – а з чого почався ваш похід у мери?
– Насамперед, слід нагадати не лише коростенцям, але й багатьом, хто стежить за життям нашої коростенської громади, що сам я корінний житель міста. Фактично усе своє свідоме життя жив і працював у рідному Коростені. Замолоду не боявся роботи, хотів отримати гарну робітничу професію, працював на залізниці. Потім доля привела мене на комсомольську, а ще пізніше – на партійну роботу. Йдеться, звісно ж, про життя за радянських часів. А вже із проголошенням незалежності України, коли ринкові часи стали домінуючим фактором життя фактично кожної людини, став займатися бізнесом. Не секрет, на початку 90-х років минулого століття я був вже достатньо досвідченим чоловіком, бо мав чималий життєвий стаж, знав і розумів ситуацію не лише у Коростені, але й у Житомирі, у столиці України. Знав людей з точки зору їх ділових і професійних рис, а тому створена мною фірма вже за кілька років досягла чималих успіхів. У Коростені про це знали дуже багато людей, так що я, як кажуть, був на виду і нікуди бодай на місяць чи на півроку із міста не зникав. До того ж, люди мене обирали депутатом Коростенської міськради, що дозволяло мені, будучи керівником успішної фірми, більш-менш адекватно розуміти ситуацію у місті. Скажу так: наприкінці 90-х років, коли Україна, як держава, пережила період свого становлення, який дуже болюче вплинув на життя основної маси населення, настав момент рішучим чином поправляти справи загалом в Україні і так само – у кожному її місті чи районі. Ось якраз із такою мотивацією я йшов на свої перші вибори весною 1998-го року. Звісно ж, покидати доволі цікаву, хоча дуже непросту і відповідальну роботу на чолі вже успішно працюючої фірми, мені також не дуже хотілося. Але у мене було чимало друзів, ще більше людей, які охоче мене підтримували ще на етапі передвиборчих змагань. Зрештою, на старті тієї першої у моїй біографії кампанії з виборів міського голови було чітке бачення, підкріплене переконанням, що певні позитивні зрушення, яких коростенці на той час чекали, ми зможемо досягти. Можу лише нагадати, що вибори у березні 1998-го року проходили одночасно і в один день до рад усіх рівнів – від сільської до Верховної Ради України. Тому гучних гасел, програм, пропозицій та обіцянок лунало багато, і у цьому морі слід було чітко окреслити наші кроки із поліпшення ситуації у Коростені.
– Ваша перемога на виборах Коростенського міського голови у березні 1998-го року жодним чином не вважалася сенсацією. З іншого боку, певної ейфорії та відчутного оптимізму у Коростені також не відчувалося. Що ви відчули на перших порах своєї нової посади?
– У нас певних рожевих мрій також не було. Однак ми були молодими і сповненими сил, бажанням покращити низку показників міського життя у Коростені. У свої 44 роки я чітко розумів, що Коростень, як місто, суттєво постраждале від наслідків аварії на ЧАЕС, повинне отримати дуже відчутні імпульси-поштовхи для свого розвитку. Наші підприємства мали бути конкурентноздатними, а не «лягати» під дією кризових явищ в економіці України. Тоді з’явиться надія на те, що місто люди не полишатимуть, а навпаки – Коростень, як і раніше житиме повноцінним життям. Як всього цього досягти – ось над чим почала працювати сформована команда на чолі із міським головою.
– Яким чином формувалася ваша кадрова команда, яка розпочала свою роботу вже у квітні 1998-го року?
– Одразу ж зазначу – команда була молода. Ми не називали себе реформаторами і взагалі під час виборів не надто захоплювалися гарними чи ефектними гаслами. Але ми розуміли суть завдань, хоча детального і остаточного бачення шляхів їх вирішення у нас також не було. Натомість було величезне завзяття і бажання не підвести одне одного. Сьогодні, з вершини двадцятип’ятирічного відрізку історії, я переконаний у правильності абсолютної більшості тодішніх кадрових рішень. Я вже казав, що на момент виборів 29 березня 1998-го року мені виповнилося лише 44 роки, і це був якраз той вік, коли багато чого здавалося посильним і можливим. Мій заступник, з яким я ні разу за минулі 25 років не розлучався, Володимир Вигівський, був ще молодший (йому виповнилося лише 38), а інші заступники мера – ще молодші. Але всі ми мали певний досвід керівної роботи, хоча, як виявилося, система місцевого самоврядування – галузь особлива і для нас вона була новою. Перше, за що ми взялися – за навчання, за самоосвіту, за детальне вивчення ситуації у всіх сферах міського життя. Вчилися не лише на роботі, влаштовуючи по суботах додаткові навчальні заняття, але й вступали на навчання до відповідних вузів. Мої заступники В.Вигівський, В.Боровков, В.Арешонков одразу ж пішли на навчання в Академію при Президентові України, де щойно було відкрито факультет з місцевого самоврядування.
– Добре, команду ви сформували і, я так зрозумів, мерія взялася за вирішення найголовніших завдань. І тут знову ж питання – а яким чином визначалася першочерговість цих завдань?
– Перш за все, слід зазначити, що завдань було дуже багато, а видимих і реальних фінансових ресурсів ресурсів для їх вирішення – влада Коростеня мала значно менше. Але розрізняти стратегічні задуми і обов’язкові поточні завдання ми навчилися дуже швидко. Звісно, головний ключ і основний метод такої роботи – її системний характер. Системність – дуже широке поняття, але воно дозволяє вирішувати такі завдання, які раніше здавалися нереальними чи суто гіпотетичними.
– Якщо спробувати виокремити певні стратегічні завдання, які ви намітили у якості першочергових, то що це було?
– Ще напередодні виборів березня 1998-го я неодноразово вивчав питання функціонування так званих вільних економічних зон, які в історії багатьох країн зіграли унікально важливу роль у якості такого собі локомотива економічних реформ. На той час вільні економічні зони призвели до розквіту економіки Китаю. В Україні першою такою територією зі спеціальним інвестиційними кліматом стала зона «Сиваш», яка дуже позитивно впливала на розвиток нашого Криму. Я чітко розумів, що запровадження чогось подібного у Коростені стане могутнім інструментом для поштовху у розвитку економіки нашого міста. І ми над цим наполегливо працювали. Свою позитивну роль у тому, що Коростень став територією зі спеціальним інвестиційним кліматом, відіграв тодішній народний депутат України Володимир Яценко. У 2000-му році перші два роки діяльності нашої команди увінчалися серйозним успіхом – Коростень першим в області отримав статус території зі спеціальним інвесткліматом. Для економіки нашого міста, для керівників більшості потужних підприємств відкривалися принципово нові можливості для швидкого поступу вперед. Слід зауважити, що й сьогодні багато хто не розуміє, за рахунок яких факторів та причин Коростень на початку нового століття став відчутно випереджати усі інші регіони Житомирщини. Але наше місто досить швидко відчуло пожвавлення, яке було спричинене здобутим статусом території із спеціальним інвестиційним кліматом. На жаль, у державі подібна політика створення успішних економічних кластерів приживалася дуже слабко, хоча охочих поговорити про економічні реформи ніколи не бракувало.
– У цьому контексті слід згадати дуже потужне інформаційне збурення навколо тематики створення індустріальних парків, яке почалося в Україні також у перші роки ХХІ століття.
– Так, як будь-яка команда, яка ретельно слідкувала за всіма прогресивними починами в економіці не лише України, але й світу, міська влада Коростеня досить швидко зрозуміла перспективи тих переваг, які привносила на територію нашої громади перспектива створення індустріального парку. А перспектива була очевидно зрозумілою – йшлося про інвестиції, про створення нових підприємств, нових робочих місць. Збільшення податкових надходжень у міську казну. Слід зауважити, що у нашій державі надто довго «запрягали» концепцію індустріальних парків, як передумови для сприятливого бізнес-середовища. Ніде правди діти, ми це бачили, ми розуміли, бо відчували певні зволікання, тяганину на найвищому законодавчому рівні. Але ми діяли, бо дуже хотіли, грубо кажучи, «затягнути» до Коростеня якомога потужніший інвестиційний капітал. Зауважу, що нам так і не вдалося розмістити на наших землях потужного інвестора із Польщі, який побудував величезне підприємство «Церсаніт» поблизу Новограда –Волинського (тепер – Звягель). Хоча на перших порах у 2005-2006 роках йшлося про появу польського інвестора якраз у нас, у Коростені. Проте, до нас тоді ж, у 2007-му році прийшли інші інвестори, і поки у державі тривали законодавчі приготування стосовно створення індустріальних парків, якраз у нас з’явився реальний його прототип. Ну, а офіційне створення у 2013-му році індустріального парку «Коростень» стало не лише символом, але й яскравим свідченням того, що індустріальний парк сприяє надходженню інвестицій, створенню нових підприємств, які працюють доволі плідно і успішно. Поява у Коростені таких відомих брендів, як завод МДФ-плит, IKEA, «ЕЛЬФА», «Елізіум пласт» переконливо засвідчила, що ідея створення індустріальних парків спроможна давати могутній економічний ефект. Мені неважко ( бо я весь час був у гущі цих подій) зробити певні узагальнення та висновки стосовно ставлення нашої держави до ролі індустріальних парків. На жаль, чимало декларацій, які держава проголошувала у руслі економічних перспектив індустріальних парків, так і залишилися на рівні гасел. Тому не все йшло так, як мало бути – швидко, злагоджено, без пауз і зволікань. Але зрештою, сьогодні ми маємо нову керуючу кампанію індустріальним парком «Коростень». Більше того, бачу відчутні і реальні перспективи, які принесуть Коростеню вже у найближчі роки відчутні інвестиції, нові робочі місця і надходження до бюджету.
– Володимире Васильовичу, хотілося б повернути зміст нашої розмови у інше русло. Адже місто – це не лише комунальне господарство, не лише економіка, промисловість та податки, але й історія, традиції, культура, спорт, дозвілля і т.ін.
– Так, і ця сторона, сфера нашого життя мені, як коростенцю, імпонує особливо. Адже здавна відомо, що Коростень – місто особливої історії, овіяне міфами, легендами, яке має особливу ідентичність, певні ментальні характеристики. Це відчувають багато жителів України, про це знають, говорять у столиці нашої держави. Але тоді, весною 1998-го, ми лише відчували потребу у тому, аби духовні, культурні, історичні аспекти нашого древлянського краю певним чином легітимізувати на рівні суспільної свідомості і народної пам’яті. На рівні інтуїції і з метою наведення елементарного порядку, чистоти й охайності міського середовища ми розпочали із того, аби навести порядок і суттєво поліпшити благоустрій Коростеня. Стадіон, сквери, території поблизу наших найбільших підприємств стали об’єктами нашої повсякденної уваги. Причому порядок і чистота наводилися часто за рахунок певних підприємств а ще частіше – за участі громадськості міста. Ось тут сказала своє вагоме слово наша Рада (Асоціація) керівників міста, яка у продовж усіх двадцяти п’яти років моєї роботи на посаді мера Коростеня щороку ставала потужним фактором зрушень на краще у міському ландшафті, у підтримці багатьох дієвих ініціатив. Жодним чином не демонізую і не прославляю Раду керівників підприємств нашого міста, але, споглядаючи і усвідомлюючи усе, що нам вдалося за чверть віку нашої роботи, мушу визнати дуже позитивну роль і віддати належне саме цій структурі, яка уособлює в собі потужну громадську підтримку. У питаннях відродження історичної пам’яті, у процесі формування і становлення такої собі древлянської ідентичності ми пішли куди далі. За нашої ініціативи із 2001-го року у Коростені розпочала свою роботу потужна археологічна експедиція Інституту археології АН України. Такі наукові авторитети, як академік Петро Толочко, вчені –археологи Богдан Звіздецький, Андрій Петраускас упродовж вже майже двох десятків років присвятили нашому місту десятки публікацій, а до уваги українських науковців потрапив величезний пласт раніше невідомих старожитностей. Додам, що саме у Коростені проводилися потужні всеукраїнські наукові конференції з археології середньовіччя. Слід зауважити, що у плані вивчення, збереження та вшанування нашої історичної спадщини ми пішли ще далі. Хтось і сьогодні іронізує з цього приводу, але ми не втомлювались встановлювати пам’ятки і пам’ятники на честь історичних персонажів нашої древлянської минувщини. І це має неабиякий ефект. Адже, хто б що не казав, але пересічний житель нашого міста не так часто буває у місцевій бібліотеці, де можна знайти чимало цікавого про нашу древлянську історію. А ось парк «Древлянський», який вже давно став окрасою і такою собі перлиною історичної спадщини нашого міста, який у режимі повсякдення, постійно, гарно, велично яскраво нагадує нашим жителям і ще більше – нашим гостям, у якому древньому, славному і поважному місті вони живуть, або ж – куди приїхали на гостину.
– Ну, а ваш знаменитий фестиваль дерунів, який має сьогодні вже статус міжнародного, просто об’єднав увагу всієї України навколо Коростеня.
– Знову ж таки, якщо дивитися, оцінювати і спробувати вдатися до певних висновків, то фестиваль дерунів став своєрідним сплавом і дивовижним поєднанням багатьох наших зусиль із розвитку краєзнавства, туризму та поліпшення іміджу Коростеня в очах всеукраїнської спільноти. Заради справедливості і з метою вшанування дуже достойних людей, хочу згадати нашого незабутнього земляка Валерія Нечипоренка, який був ідеологом проведення у Коростені свята дерунів, який згодом набув статусу мегапопулярного у масштабах держави фестивалю. Здавалося б, нічого особливого, бо гастрономічний туризм здавна вважається рушієм і локомотивом туристичної популярності того чи іншого краю або міста. Але гарну ідею важливо не лише народити, а ще важливіше її вдало матеріалізувати, апробувати, довести до найкращих стандартів та вимог фестивальної досконалості. Цим займався потужний колектив муніципальних службовців і займався не один рік. У підсумку нинішній туристично-краєзнавчий потенціал Коростеня має надпотужні можливості. Я щиро вболіваю, очікую і сподіваюся, що після нашої перемоги над агресором ми сповна і у набагато більших масштабах скористаємося нашими історичними пам’ятками, нашою туристичною привабливістю і нашою гостинністю. Думаю, що бажаючих приїхати і побачити Коростень буде напрочуд багато. Адже одних лише міст – побратимів із десятка зарубіжних країн у нас сьогодні, як ніколи, багато. Франція, Молдова, Литва, Польща, Норвегія і навіть США – мешканці і посланці цих країн неодмінно до нас приїдуть, і я впевнений – не пожалкують. Наші нинішні труднощі, викликані війною, військовим станом, нашими людськими жертвами, нас точно не зламають. Древлянський край і його жителі неодноразово доводили, як стійко і мужньо вміють боронити свою волю і свободу, а потім – відроджувати і невтомно вдосконалювати своє мирне життя. І на цей раз буде так само. Не маю із цього приводу ані найменшого сумніву.
