Кажуть, це вперше в історії: у Житомирському військовому інституті ім.С.Корольова одночасно навчаються батьки та син. Батьки – подружжя свободівців Володимир та Оксана Грибани, їхній син – Андрій Грибан. Андрій найстарший із дітей, має ще сестричку і чотирьох менших братів. У всіх трьох одна перспективна спеціальність – «Управління безпілотними літальними апаратами».
Ми зателефонували до Володимира, аби традиційно розпитати про війну та життя.
…А син залишився за старшого
Націоналіст розповідає. що з початку повномасштабного вторгнення син разом із товаришем хотіли йти захищати Батьківщину. На той час Андрію заледве виповнилося 18 років. Служити пішов батько, і з лютого до серпня минулого року перебував у лавах ЗСУ – у роті охорони стратегічних об’єктів в містечку Пулини, де й проживає сім’я. «На війну я сина не відпустив, сказав, що служити буду я, а він лишається вдома за старшого. Коли я повідомив, що звільняюся із ЗСУ і йду навчатися на офіцера запасу, син також висловив таке бажання. Ми з дружиною підтримали його рішення». Згодом бажання навчатися на офіцера запасу висловила й Оксана. На це Володимир відповів схвально: «Хочеш – ідемо».
«Наша сім’я, – каже націоналіст, – ніколи не була осторонь процесів, які відбувалися в країні. Спочатку Майдан і Революція Гідності, я був активним учасником, а діти з дружиною постійно моніторили новини. Часто дружина і діти їздили зі мною на акції. Коли в 2014 році почалась війна, я зайнявся волонтерством, зокрема збирав та возив допомогу нашим захисникам на схід. Під час однієї з таких поїздок у липні 2014 року потрапив у полон, де пробув 61 день. Додому повернувся у вересні за обміном полоненими. З часом продовжив волонтерську діяльність».
Перші дні війни: над Пулинами літали ракети і кац@пські літаки
«24 лютого минулого року ми прокинулися о пів на шосту ранку – від вибухів. Адже проживаємо за 40 кілометрів від Житомира, куди того дня були прильоти. Десь на 8 годину вже був у Пулинському ТЦК. Пригадую, жителі селища того дня були розгублені. Хтось біг знімати гроші, хтось поспішав на заправку. Я сказав воєнкому, що поїду в Житомир забрати трьох старших дітей, які там навчаються – один в інституті, двоє в ліцеї. Привіз їх додому і повернувся в центр комплектування.
Того дня почали набирати і формувати роту охорони – 120 чоловік. До неї я й потрапив. Цікаво, що цю роту сформували менше, ніж за добу, – такий був наплив людей.
В Пулинах прильотів, слава Богу, не було. Може, тому, що у нас немає промисловості, нема стратегічних об’єктів. Зате ракети над нами літали вдень і вночі, як і кац@пські літаки. Також ми періодично реагували на інформацію і виїздили на пошуки диверсійних груп – прочісували ліс.
Ворог перебував від нас на відстані до 100 кілометрів. До Коростенської траси не дійшов – наші хлопці, Слава Богу, змогли його зупинити.
У роті охорони я прослужив півроку. Після того, як ворога силами ЗСУ було витіснено з північного напрямку, вирішив, що маю йти вчитися».
Чи довго ще до Перемоги?
«Чи встигну застосувати свої знання на практиці? Прошу Бога, аби війна тривала недовго і я цього не встиг. Але, на жаль, історія каже, що маємо дуже підлого і підступного ворога. Тож розумію, що війна може затягнутися на роки і навіть десятиліття. Перемога прийде, коли кожен українець усвідомить, що іншого шляху, окрім як перемогти ворога, у нас просто нема. Вся країна має стати на військові рейки і працювати для перемоги. Ми ще з садочка маємо вчити дітей, що найголовніше для українця – захистити свою країну. Бо це дім, це наша сім`я. Якщо, не дай Боже, сюди зайде ворог, він знищить усе українське. Я це зрозумів ще у 2014 році, коли потрапив у полон…»
Чому треба дозволити службовцям вчитися
«У 2019 році було ухвалено закон, за яким під час військового стану люди, які служать, не мають права навчатися. Думаю, закон треба змінити і дати таким людям можливість навчатися на офіцера. Адже це мотивовані захисники, особливо ті, хто пішов служити добровольцем.
Адже ж не таємниця, що сьогодні іноді йдуть вчитися у навчальні заклади, де є військова кафедра, – лише для того, аби отримати відстрочку служби у ЗСУ. Наприклад, минулого року один з вузів закінчило близько 80 студентів. Але лишень 48 з них отримали військове звання – решта просто не з’явилися на місячний військовий збір, відповідно відмовилися отримати звання. Виявляється, у нас все ще так можна. Відівчитися два роки, і потім просто не з’явитися на військовий збір. І врешті законно отримати два роки відстрочки призову у ЗСУ. Тож ми втрачаємо час. Навчаємо людей, які не застосують свої знання на практиці.
…От я, наприклад, навчаюся на командира взводу роти БПЛА. Але до того моменту, поки я закінчу навчання, я хотів би пройти від самих низів відповідну службу з хлопцями, з побратимами. Хотів би стати оператором БПЛА, політати. Щоб в майбутньому, ставши офіцером, правильно формувати підхід до роботи роти, взводу. Щоб не робити помилок. Бо за кожною помилкою офіцера стоять життя наших хлопців та дівчат…»
Шкода, що ми не відгородилися від моск@лів сірою зоною
«Ще у 2014 році, коли мене за обміном полоненими міняло СБУ, силовики поставили мені запитання, що ми маємо зробити, аби пришвидши перемогу, вигнати ворога. І тоді я сказав, що у російському інфопросторі про українців говорять як про ворога, і що у росіян є спільна мета – завоювати нові наші території. А тому добре було б облаштувати на кордоні сіру зону, яка була б настільки захищена, що ворог не зміг би до неї посунути, бо його просто зорали б артою.
Може, якби мене тоді послухали і так і зробили – ми не мали б сьогодні такої біди.
…У своєму широкомасштабному вторгненні росія використала людей з місць позбавлення волі. Тих, які сиділи по 10 – 15 років. Уявіть, що їм раптом дали волю, дали зброю, дозволили робити що заманеться – займатися мародерством, ґвалтували, вбивати, знущатися над людьми. Якби вони не могли до нас прорватися і не мали на кому виливати свою кровожерну енергію – вони робили б це між собою і знищували б себе самі…»
Не гаяти відведений Господом час
Володимир Грибан – дуже активна людина, яка дуже багато в житті встигає. У минулому році вступив у Житомирську Політехніку на публічне управління – каже, щоб не гаяти час, який у нього є. Це буде вже третя вища освіта. В січні цього року пішов працювати помічником адвоката в Житомирі. Під кінець лютого довідався, що в поліції набирають в гвардію наступу – штурмову бригаду «Лють». За законом Володимир, поки навчається, не може йти в ЗСУ, а в поліцію може. Подав документи в цю бригаду на оператора БПЛА. Пройшов конкурсний відбір – з 16 чоловік набрав четверте місце по балах. На жаль, комісія таки не пропустила. Можливо, тому, що окрім того, що є батьком шести дітей, після смерті батьків є також опікуном хворого брата, інваліда з дитинства.
Ще Володимир Грибан по можливості фінансово підтримує проект Ірини Фаріон «Ген українців», і закликає це робити усіх. «Цей проект дуже важливий – Ірина Фаріон розповідає про наших українських діячів, які всупереч обставинам боролися і піднімали Україну».
Також націоналіст пишається тим, що належить до лав «Свободи» уже понад десять років офіційно, а ще довше – неофіційно. « «Свобода» не є звичайною політичною силою – це та політична сила, яка творить ідеологію розбудови нашої держави – нової української України».
