Житомирський Старий бульвар – комплексна історико-архітектурна пам\’ятка, улюблене місце прогулянок та відпочинку багатьох поколінь житомирян. Бульвар справді старий. Йому вже сто сорок років. Сотні людей щодня гуляють його алеями. Бульвар – це частина міського життя, його традицій, а історія бульвару – одна зі сторінок історії Житомира. До 1863 року тут, між вулицею Великою Бердичівською та річкою Тетерів, було Дівоче поле, що належало жіночому католицькому монастирю сестер-кульок, а після ліквідації цього поля перейшло у відання Наказу громадської опіки.
Газета “Життя Волині” в одній зі своїх публікацій 1916 року так описує історію закладки бульвару:«Так, Житомир може похвалитися своїми бульварами, які він отримав завдяки містоправителю Петру Аполлоновичу Гресеру, на думку якого було влаштовано у сімдесятих роках минулого століття. Там, де були бульвари, була величезна площа, так зване “Дівоче поле”. Пустир цей був розпланований під особистим наглядом П.А. Грессера… Такими бульварами, як наше, не може похвалитися жодне місто в Росії, за винятком лише Риги».
Тут слід уточнити, що дійсний статський радник Петро Аполлонович Грессер був не “містоправником”, а з 1871 по 1878 рік Волинським губернатором. А розпланований бульвар був відповідно до Генерального плану забудови Житомира 1847 року. За цим же планом бульвар мав ще пройти нинішніми вулицями Івана Кочерги, Московської, Лесі Українки та Короленка, з\’єднавши річки Тетерів та Кам\’янку. І ще. Газета пише про кілька бульварів, а тим часом бульвар у Житомирі був тоді всього один, але складався з чотирьох частин, розділених кварталами вулиць, що його перетинали. І кожна його частина називалася у народі бульваром зі своїм “ім\’ям”: “Перший бульвар”, “Другий бульвар”, “Третій бульвар”, “Четвертий бульвар”. І у спогадах Фещенко-Чоповського:«Зі середмістя Житомира до берегів Тетерева вели чотири широкі бульвари». Старожили міста і тепер їх так називають.
Грошей на будівництво бульвару не було. Кошти зібрали до міської скарбниці з ініціативи житомирського чиновника Аполлона Коженовського (батько англійського письменника Джозефа Конрада). Серед багатьох житомирян, які внесли гроші, були дідусь видатного українського композитора Бориса Лятошинського – міський лікар Леонтій Лятошинський та барон Іван Максиміліанович де Шодуар. У газеті “Життя Волині” була ще така замітка: «Для нововлаштованого бульвару була потрібна, звичайно, огорожа, але для влаштування такої не виявилося коштів в управській міській касі, що страждає від народження цією “хворобою”. Згодом на допомогу місту прийшов барон І.М. де Шодуар. Щедра пожертва барона дала можливість влаштувати необхідну огорожу і цим врятувати бульвари від неминучого за її відсутності знищення посаджених молодих дерев».
Забудова бульвару розпочалася наприкінці ХІХ століття найбагатшими житомирянами. Тут збудували особняки з садибами міський голова Олександр Петрович Старосвітський, міський голова Іван Оскарович Доманевський, барон Іван Максиміліанович де Шодуар та інші представники міської еліти. У 1950-х роках при реконструкції бульвару красиву металеву огорожу алей замінили на залізобетонну. Починаючи з 1960-х років, поступово почали зносити одноповерхові особняки, а на їхньому місці будували житлові та громадські багатоповерхові будинки. Корінна реконструкція бульвару відбулася у 1980 році під час підготовки міста до зустрічі Олімпійського вогню. Залізобетонну огорожу розібрали, алеї розширили за рахунок проїжджої частини та покрили їх бетонними плитками, збудували нові фонтани, встановили нові світильники, замінили частину зелених насаджень. Для облицювання фонтанів використані лабрадорит та різнобарвний житомирський граніт. Автори проекту реконструкції бульвару стали лауреатами Державної премії України в галузі архітектури, і серед них житомирські архітектори О. Зеленський та М. Іванчук.
Одинадцять разів міняли назву бульвару. Назви були досить безглузді: “Ярославська вулиця”, “Бульварна вулиця”, “Вулиця Третього Інтернаціоналу”, “Проспект Сталіна”, “Вулиця імені П\’ятдесятиріччя Великої Жовтневої соціалістичної революції” тощо. Зрештою, у 1993 році він отримав гарну назву “Старий бульвар”. Ось коротко така історія у бульвару. А тепер пропоную прогулятися зі мною по ньому разом зі мною, ознайомитись з його пам\’ятками та їхньою історією. А щоб було зручно орієнтуватися я, як старий корінний житомирянин називатиму кожну частину бульвару по-старому: “Перший бульвар”, “Другий бульвар” і так далі. Перший бульвар
На його початку нас зустрічає Олександр Сергійович Пушкін. Це перший пам\’ятник у нашому місті та третій пам\’ятник Пушкіну у Російській імперії. Він встановлений до 100-річного ювілею поета у 1899 році. Скульптор пам\’ятника житомирянин Генріх Олішкевич, а архітектор – Михайло Васильович Бетаки із Естляндської губернії (тепер Естонія). Ще за рік до святкування ювілею було створено спеціальну комісію, яка відповідала за підготовку до нього. Одним із запланованих нею заходів мала стати установка в місті бюста Пушкіна. Губернатор не підтримав цієї ідеї, а Міська дума дала дозвіл, але з умовою: встановити кошти добровільних пожертв городян. Інтелігенція міста кошти зібрала. На фабриці Шая Вайнштейна (тепер завод “Автозапчастина”) було відлито бронзове погруддя. На бюсті відображені ініціали його творців – “Г.О.” (Генріх Олішкевич) та “Ш.В.” (Шая Вайнштейн). Завдяки тому, що макет та ескіз пам\’ятника були виготовлені Генріхом Олішкевичем безкоштовно, а п\’єдестал подарували місту, на спорудження пам\’ятника пішло всього 600 рублів. На гроші, що залишилися, вихованці Житомирського сирітського будинку під керівництвом свого викладача інженера-технолога О.О. Плотницького навколо пам\’ятника зробили огорожу.
26 травня 1899 відбулося урочисте відкриття пам\’ятника. На урочистостях, пов\’язаних із цією подією, полум\’яну промову промовив письменник Григорій Мачтет. Їм була написана стаття в газеті “Волинь”, яка присвятила ювілею поета цілий номер. Інтелігенція міста поклала срібний вінок. Цей вінок зберігався у Житомирському музеї. Я його бачив у старій будівлі музею на Старовільській вулиці. Не обійшлося, щоправда, і без скандалу: місцевий ватажок дворянства вважав за потрібне покласти на п\’єдестал вінок зі стрічкою, на якій було написано: “Дворянину Пушкіну”. Скандальний напис викликав обурення у пресі. Обговорення та засудження цього інциденту тривало досить довго. Під час урочистостей дванадцятирічна учениця житомирської Маріїнської гімназії Віра Карафа-Корбут декламувала вірші Пушкіна.
Трагічним для погруддя Пушкіна став 1941 рік. На початку липня німці скинули скульптуру з п\’єдесталу. Житомиряни сховали її. Донедавна вважалося, що імена цих патріотів невідомі. Але житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький виявив замітку А. Брайтмана у газеті “Радянська Житомирщина” від 12 квітня 1946 року, в якій повідомлялося, що бюст Пушкіна сховав будівельник Йосип Новицький зі своєю бригадою у підвалі Міськкомунгоспу. У квітні 1946 року його там знайшли та повернули на місце. 1979 року до постаменту пам\’ятника додали триступінчастий стилобат з лабрадориту, а біля пам\’ятника встановили стилізовані під ретро часів Пушкіна світильники. Їх виготовили на Житомирському заводі верстатів-автоматів на зразок, привезений із Ленінграда колишнім тоді секретарем міськкому КПУ Миколою Яковенком.
У серпні 1919 року тяжко хворого командира бригади 44-ї стрілецької дивізії Василя Боженка привезли до Житомира, врятувати якого не вдалося – він помер 18 серпня у будівлі жіночої Маріїнської гімназії, в приміщеннях якої тоді розмістився перев\’язувальний пункт 44-ї стрілецької дивізії. За офіційною версією, Боженко помер від запалення легенів. Але є й інша версія, що його отруїли на залізничній станції Славута. Поховали Боженка 19 серпня відповідно до його передсмертного бажання – біля пам\’ятника Пушкіну. А наступного дня місто зайняли Січові стрільці військ Директорії, які вибили більшовиків із міста. Могилу Боженку вони знищили. Куди поділося тіло достеменно невідоме. В юності я чув від старожилів, що тіло Боженка прив\’язали до коня і відвезли у бік Смолянки, а чи це так, тепер уже не впізнати.«Тут 19 серпня 1919р. був похований герой громадянської війни Василь Назарович Боженко». Загалом у громадянських війнах героїв не буває. На честь Василя Боженка два провулки у Житомирі на Корбутівці названо його ім\’ям.
З лівого боку бульвару на розі з вулицею Великої Бердичівської зберігся триповерховий прибутковий будинок Міндли Яківни Шапіро (дружина купця), збудований у другій половині XIX століття в архітектурному стилі еклектика. Прибуткові будинки будувалися спеціально для здачі приміщень в оренду, а господарі зазвичай жили на верхньому поверсі. У Житомирі збереглося кілька будинків. А наприкінці Першого бульвару, теж з лівого боку, на розі з Пушкінською вулицею стоїть чотириповерхова будівля Управління МВС України в Житомирській області, збудована у 1941 році на місці трьох знесених одноповерхових житлових будинків. До початку війни не встигли лише виконати оздоблення фасаду. Це зробили вже після неї. На першому поверсі цієї будівлі до 1960-х років знаходився міський РАГС.
Навпроти цього будинку на алеї бульвару 1997 року на честь загиблих працівників органів внутрішніх справ встановили пам\’ятний знак із написом: «Солдатам правопорядку, які загинули на боєвому посту. Схилимо голови, вони полягли, захищаючи нас». З правого боку Першого бульвару старі будинки не збереглися. На початку 1960-х років тут збудували два житлові будинки та школу № 12. Перед нинішньою будівлею школи до середини 1930-х років розташовувалась територія клубу “Співробітник” з танцювальним майданчиком. У 1950-х роках до Житомира кілька разів приїжджав Московський пересувний цирк-шапіто, і розташовувався він зі своїм шатром саме на тому місці, де тепер школа. Другий бульвар
На початку алеї Другого бульвару у листопаді 1931 року спорудили пам\’ятник Миколі Щорсу. Це на згадку про те, що 1-а Українська радянська дивізія під командуванням Щорса 12 квітня 1919 року у боях із військами Директорії захопила Житомир і протрималася тут до серпня того ж року. У Житомирі базувався її штаб та тилові установи. У травні 1919 року Щорс створив у будівлі колишнього жіночого єпархіального училища на Пушкінській вулиці дивізійну школу Червоних командирів Автори пам\’ятника – скульптор П. Ульянов, архітектор Б. Коротко. Під часєеупації міста в роки Другої світової німці пам\’ятник знищили. Після війни на фундамент колишнього монумента уклали гранітну плиту з написом: «Тут буде відновлено пам\’ятник легендарному полководцю ЩОРСУ Н.А., знищеному німецькими окупантами 1941 р.». Пролежала ця плита багато років. Потім її прибрали.
З правого боку бульвару на розі з Пушкінською вулицею знаходився двоповерховий з мансардою будинок житомирського міського голови Олександра Петровича Старосвітського, збудований ним наприкінці ХІХ століття. Із заповіту барона Івана де Шодуара відомо, що він до 1903 жив у цьому будинку Старосвітського. Тут у 1903 році і було складено заповіт Шодуара, за яким вся його садиба (яка тоді будується з правого боку Четвертого бульвару) після його смерті передавалася в дар місту Житомиру. 1994 року будинок знесли, зберігши частину зовнішніх стін. На його місці 1995 року звели нову будівлю, включивши до її фасадів фрагменти стін старого будинку. Зараз у ньому знаходиться компанія “Житоміробенерго”, компанія “ВЛ-Телеком” та Перший інвестиційний банк. За ним два житлові чотириповерхові будинки №№ 10 та 12. Будинок № 10 збудований у 1970-х роках.
А з лівого боку Другого бульвару на розі з Пушкінською вулицею за дуже високим дерев\’яним парканом просто неба знаходився до 1960-х років літній кінотеатр, збудований у 1938 році. Звук кінофільмів на бульварі вечорами добре чути, а екран приховував паркан. Всю ліву частину Другого бульвару займає пам\’ятка архітектури – будівля колишнього Окружного суду. Воно зведено у 1897 році у стилі модернізованого бароко за проектом відомого українського архітектора Володимира Безсмертного, який у 1886–1893 роках працював у Житомирі, у Волинському губернському будівельному відділі. Нині тут Державний агроекологічний університет. Прибудови по обидва боки до будівлі зроблено вже в наш час у 1980-х роках. Поруч – пам\’ятний знак викладачам та студентам, які загинули на фронтах Другої світової війни.
7 листопада 1922 року на ознаменування 5-ї річниці Жовтневого перевороту на алеї бульвару навпроти будівлі колишнього Окружного суду, що став тоді вже Палацом Праці (ще за життя В.І. Леніна) було відкрито пам\’ятник “вождю світового пролетаріату”. Бронзове погруддя відлили за моделлю скульптора Генріха Олішкевича, він же виготовив гранітний постамент. Це той самий Генріх Олішкевич, який був автором погруддя пам\’ятника Пушкіну. Наприкінці 1960-х років у газеті “Радянська культура” було надруковано замітку про те, що в держархіві Української РСР піонери розшукали фотографію, яка зняла відкриття скульптурного погруддя Леніна в Житомирі 7 листопада 1922 року. Помістивши фотографію, газета забезпечила її наступним текстом:«Вдивіться у цей знімок, читачу. Перед Вами – перша у нашій країні монументальна скульптура засновника Комуністичної партії та Радянської держави. Житомирське погруддя було відкрито на честь 5-ї річниці революції біля Палацу Праці, де знаходилася губернська рада профспілок. Бюст був виконаний із бронзи, для отримання якої бійці загону М. Щорса віддали гільзи та стару зброю». Третій бульвар
Третій бульвар розпочинався від вулиці Миколаївської (тепер Фещенка-Чопівського) та закінчувався біля нинішнього міського парку. Ліворуч бульвару колонада головного входу на центральний міський стадіон. Тут розташовувалися і каси стадіону. До війни на цьому місці було просто футбольне поле. Німці під час війни його знищили, а після війни ті самі німці, але вже військовополонені, те саме поле й відновили. Але це ще не стадіон. Почали будувати стадіон “Динамо” (тепер він називається “Полісся”) у 1951 році методом народного будівництва. Брали участь усі підприємства міста, роботи вели під керівництвом заступника голови облвиконкому Василя Удовицького. 1951 року на стадіоні вже було: футбольне поле, бігові доріжки, трибуни, роздягальні, квиткова каса та контора. Взимку футбольне поле заливали під крижану ковзанку. У касі стадіону можна було одержати напрокат ковзани. Першу реконструкцію спортивної споруди зробили 1959 року (замінили дерев\’яні лави), останню – 1980 року, з нагоди Олімпійських ігор (замінили все). Тепер цей стадіон перебуває в аварійному стані. Грошей на його реконструкцію поки що не знайшли.
Саме на тому місці, де тепер колонада головного входу на стадіон, раніше знаходився літній цирк-шапіто. Зі спогадів Г.А. Оленіна про цей цирк: «Спочатку виступали естрадні артисти. Там ми слухали К.І. Шульженко, Б.Р. Гмирю та ін. Потім йшла власне циркова програма. Після виступу акробатів публіка з нетерпінням чекала на появу техніків французької боротьби. Свою майстерність на цій арені показували чемпіони І. Піддубний, Загоруйко, Дубовий та інші».
З правого боку Третього бульвару знаходилися одноповерхові особняки, які за радянської влади використовували під дитячі садки. У 1980-х років їх знесли, звільнивши місце для будівництва Гастрольного театру на 1500 місць. У 1989 році вже було закінчено цегляну кладку стін, завезено металоконструкції для перекриття основного залу та сцени, а над іншими приміщеннями навіть виконано покрівлю. Планувалося ввести в експлуатацію театр у 1990 році. Минуло вже понад двадцять років. Стіни покинутого та забутого будівництва Гастрольного театру стоять і досі за високим парканом.
Наприкінці Третього бульвару з правого боку за радянських часів був Піонерський парк, який ще зберігся й досі, але вже як частина парку імені Гагаріна. При вході до Піонерського парку стояли дерев\’яні скульптури богатирів, вирізані зі стволів дерев. І в самому парку були дерев\’яні скульптури різних звірів та дерев\’яні часові павільйони колишньої виставки досягнень народного господарства. Планували збудувати тут і Палац піонерів. Чи не збудували. У парку ще стоїть забутий та занедбаний літак ТУ-104, усередині якого на початку 1980-х років був дитячий кінотеатр, а потім – “Королівство кривих дзеркал”. Четвертий бульвар Четвертий бульвар розпочинався біля нинішнього парку, а закінчувався біля лівого берега річки Тетерів, спускаючись до нього терасами.
«Четвертий бульвар спочатку був влаштований раціонально, терасами, але тут зробили неможливі сходи вниз до річки. На щастя, сходи ці прийшли дуже швидко в старий, непридатний для ходьби стан, і її знищили і відновили колишній спосіб спуску до річки терасами. Тут же, біля Четвертого бульвару, жив покійний міський голова, інженер І.О. Доманівський …». Будинок Доманівського зберігся. Це двоповерховий особняк на розі Старого бульвару та Шодуарівського провулка.
На початку Четвертого бульвару в 1939 побудували колонаду з фонтаном, а в 1939 – 1940 роках на терасах спуску Четвертого бульвару до річки – унікальні сходи. Вона одна з найкрасивіших та найдовших на Україні. Сходи мають еспланаду і розділені на кілька маршів. Хто автор проекту сходів поки що встановити не вдалося. На початку 1950-х років її ремонтували. 1982 року під час реконструкції парку сходи облицювали гранітними плитами. Багато старожили (і я в тому числі) вважають, що до облицювання сходи були красивішими.
З лівого боку Четвертого бульвару був садок М.А. Сумовського, у якому О.Я. Хорошанський у 1912 році збудував великий дерев\’яний літній театр, відомий у Житомирі під назвою “Зелений театр”. Він проіснував до 1986 року. А вся права сторона Четвертого бульвару – колишня садиба барона Івана Максиміліановича де Шодуара, збудована ним на початку ХХ століття. У верхній частині садиби між Четвертим бульваром і Банною вулицею (нині Лермонтовська) були його будинки, палац та господарські будівлі. А у нижній частині садиби – унікальний дендрологічний сад. Будинок №22 (колишній №28) на Старому бульварі, де був дитячий садок, належав барону де Шодуару.
За радянської влади дендрологічний сад Шодуара став ботанічним садом при головному корпусі Житомирського краєзнавчого музею, що розташувався у палаці барона. При реконструкції бульвару та парку наприкінці 1930-х років Четвертий бульвар став головною алеєю парку. До складу парку тоді також увійшов колишній садок Сумовського із “Зеленим театром” Хорошанського. Під час війни будівлю музею було знищено. Після війни ботанічний сад та місце, де знаходився музей, приєднали до міського парку (нині імені Гагаріна).
PS.Вулиці та провулки, названі на честь Щорса та Боженка у 2018 році перейменовані. Демонтовано пам\’ятний знак на місці поховання Боженка. Недобудований будинок Гастрольного театру було знесено та вивезено у липні 2014 року. У 2019 році у парку розпочалася масштабна реконструкція набережної річки Тетерів. Роботи продовжуються. 11 листопада 2022 року погруддя Пушкіна демонтували з п\’єдесталу.
Ілюстрації верхнього ряду :
Перша зліва – Урочисте відкриття пам\’ятника Пушкіну в Житомирі 26 травня 1899 року. Фото з сімейного архіву Віри Карафа-Корбут, автор невідомий.
Друга – Пам\’ятник А.С. Пушкіну на бульварі у Житомирі. Фотографія на поштовій листівці початку ХХ ст.
Третя– Похорон Василя Боженка 19 серпня 1919 року. Автор фотографії невідомий.
Четверта — Початок Старого бульвару осіннього ранку. Фото 2008 року, автор – Ганна Голтв\’янська.
П\’ята – Урочисте відкриття пам\’ятника Миколі Щорсу на початку алеї Другого бульвару у листопаді 1931 року. Праворуч на фотографії видно будинок колишнього житомирського міського голови О.П. Старосвітського. Автор фотографії невідомий.
Шоста – Пам\’ятник Миколі Щорсу у Житомирі. На боці п\’єдесталу видно барельєф з бойовими товаришами Щорса. Фото 1930-х років, автор невідомий.
Ілюстрації середнього ряду :
Перша зліва— Будівля “Житомиробенерго” на розі Старого бульвару та Пушкінської вулиці, на фасаді якої збережено фрагменти стін будинку колишнього житомирського міського голови О.П. Старосвітського. Фото 2008 року, автор – Ганна Голтв\’янська.
Друга – Будівля Житомирського окружного суду. Фотографія на поштовій листівці початку ХХ ст.
Третя – Урочисте відкриття пам\’ятника В.І. Леніну на Другому бульварі у Житомирі 7 листопада 1922 року. Автор фотографії невідомий.
Четверта – Початок Другого бульвару в листопаді 1988 року. Перший будинок ліворуч – житловий будинок № 10, другий – колишній будинок А.П. Старосвітського. Праворуч – будівля Управління МВС України у Житомирській області. Автор фотографії – Борис Дубман.
П\’ята – Фонтан на Першому бульварі. Фото 1982 року, автор – Борис Дубман.
Шоста – Третій бульвар. Ліворуч – каса стадіону, за нею спортивний зал, а праворуч – одноповерхова будівля дитячого садка (колишній особняк із садибою). На знімку видно залізобетонну огорожу алеї бульвару. Фото 1962 року, автор – Борис Дубман.
Ілюстрації нижнього ряду :
Перша зліва– Колонада вхідних воріт на стадіон “Динамо” на Третьому бульварі. Фото 1955 року, автор – Борис Дубман.
Друга – Колишній Четвертий бульвар. На знімку алея бульвару, фонтан та колонада вхідних воріт до міського парку. Фото 1954 року, автор – Борис Дубман.
Третя – Фонтан “Каскад” перед колонадою вхідних воріт до міського парку імені Гагаріна. Фото 2012 року, автор – Анатолій Магаз.
Четверта — Колишній будинок міського голови Івана Оскаровича Доманівського на розі Старого бульвару та Шодуарівського провулка. Праворуч на головному фасаді видно сучасну прибудову. Фото 2011 року, автор – Sergey Reent.
П\’ята – Будинок № 22 на Старому бульварі – колишній будинок барона Івана Максиміліановича де Шодуара. Фото 2011 року, автор – questrum.
Шоста— Паркові сходи до набережної річки Тетерів. Фото 1952 року.
