У газеті «Волинь» за № 74 від 28 липня 1899 року з\’явилося оголошення: « Водолікарня Б.І. Зіффермана в Житомирі по Миколаївській вулиці під керуванням лікаря-спеціаліста І.М. Гарлінського відкрита щодня, крім недільних днів, влітку та взимку, вранці з 9 до 12 і ввечері від 5 до 7 годин. Гігієнічні та теплі ванни продовженням цілого дня». У Пам\’ятних книжках Волинської губернії виявив, що власник водолікарні «Ст. Порада. Богдан Іванович Зіфферман був викладачем німецької мови в Маріїнській жіночій гімназії і присяжним перекладачем у Житомирському окружному суді. У 1882 році був редактором щоденної газети «Волинь», що виходила російською мовою в Житомирі. Жив на Миколаївській вулиці у власному будинку №20. Тут же була його лікарня. У Пам\’ятній книжці на 1907 рік у списку лікувальних закладів Житомира вона ще значиться, а книжках наступних років не зустрічав. Миколаївську вулицю за радянської влади перейменували на вулицю Паризької Комуни, а 1992 року – на вулицю Фещенка-Чоповського. Будинок Зіффермана з водолікарнею не зберігся.
30 грудня 1912 року в мальовничому тоді місці на Петрівській горі відкрилася нова «Водо-електро-світло-лікарня імені ЛЮЦІЯ Д-ра Станіслава Карловича ЛЕШКЕВИЧА». Щоденна газета «Волинський кур\’єр» у № 12 за 9 лютого 1913 року повідомила: « У Житомiрі з 30 грудня 1912 року відкрито водо-електро-світлолікарню доктора С.К. Лешкевича (вул. Петровська, д. № 6). Лікування внутрішніх хвороб, нервових та хвороб обміну речовин». Тут слід пояснити, що Петровську вулицю у 1930-х роках перейменували на вулицю Некрасова, а у 1950-х роках – на вулицю Петровського на честь радянського партійного та державного діяча Григорія Івановича Петровського, який кілька разів був у Житомирі. У лютому 2016 року вулицю Петровського перейменували на вулицю професора Кравчено – на честь видатного українського етнографа, письменника та краєзнавця професора Василя Григоровича Кравченка (1862 – 1945).
Станіслав Карлович був сином житомирського ветеринарного лікаря за міської бойні Карла Антоновича Лешкевича. Жила сім\’я Лешкевичів на Великій Бердичівській вулиці у власному будинку №24. Тут же була їхня приватна лікарня для тварин. Лікарську практику Станіслав Карлович отримав у Москві, де 25 років пропрацював асистентом у відомій на всю Росію водолікарні доктора А.Ф. Редлиха на Пристрасному бульварі. У цьому його «заведенні штучних, мінеральних і фруктових вод» лікувалися багато відомих людей, у тому числі й письменник Лев Миколайович Толстой.
Збереглася у рекламі 1913 року докладний опис житомирської лікарні Лешкевича, складений самим Станіславом Карловичем: «30 Грудня 1912 р. мною відкрита в м. Житомирі спеціально для цієї мети збудована лікарня. Вона оточена з усіх боків садом і розташована в кращій частині міста в гігієнічному відношенні. Лікарня має центральне опалення, електричне освітлення, витяжну вентиляцію і масу світла. У двох відділеннях є окремі кімнати для лікування сонячним світлом (солярія). Лікарня забезпечена кращими апаратами з електро- і світлолікування, користується водою з міськ. водопроводу та електрич. енергією з міськ. станції. Відділення для гідротерапевтичних процедур забезпечені англійськими фаянсовими ваннами. З лікувальних засобів слід вказати на вуглекислі, світлові та електричні ванни різних струмів, ванни д-ра Шнее, електротерми д-ра Ліндемана, кабінет д\’Арсонвалю для застосування струмів високої напруги, на прожектор для лікування холодним і гарячим світлом і т.д. Лікарня відкрита цілий рік з 8 год. ранку до 4 год. дня. Лікування внутрішніх, нервових хвороб та хвороб обміну (ожиріння, цукрові хвороби та ін). Прийом знову вступників з 6 до 9 год. віч. крім воскресіння. При лікувальному. пансіон для стаціонарних хворих. Телефон 262».
Лікарня Лешкевича мала великий успіх не тільки у житомирян. Приїжджали лікуватись і з інших міст. За радянської влади лікарню націоналізували. Торішнього серпня 1924 року тут лікувався автор роману «Як гартувалася сталь» Микола Островський. Відразу після звільнення Житомира від фашистських окупантів лікарню відновили, і вже у серпні 1944 року застосовували новітні методи лікування: дві та чотири камерні ванни, гальванізацію, душ, загальні ванни, кварц. Керував лікарнею тоді лікар Гринкевич. 1953 року виявили в районі бетонного заводу на вулиці Жуйка (за Бердичівським мостом) джерело природних підземних радонових вод. Там у 1958 році відкрили лікувальний корпус на 16 радонових ванн як філія водолікарні. Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років завезли з Чехословаччини дві ванни з гідромасажем,
Так поступово колишня водо-електро-світлолікарня Лешкевича перетворилася на обласну лікарню фізичних методів відновного лікування, а 1995 року її реорганізували на Житомирський обласний лікувальний центр вертебрології та реабілітації. Справили новосілля у парковій зоні міста на березі річки Тетерів у новому п\’ятиповерховому корпусі. Його адреса: Житомир, Чуднівське шосе,1. Це лікувальна установа найвищого рівня акредитації. У лікуванні та подальшій реабілітації тут застосовують найкращі методи та сучасні технології. Щороку тут стаціонарно лікується понад 2000 хворих та ще понад 500 мешканців міста Житомира та найближчих районів з курсівок. А на вулиці Петровського стоять занедбані та забуті одноповерхові корпуси колишньої лікарні Лешкевича. Вони виглядають досить сумно: недоглянуті, з штукатуркою, що відвалилася місцями, зарослі чагарником. Вони тепер нікому не потрібні.
Ілюстрації верхнього ряду:Перша зліва– Реклама електро-світло-водолікарні С.К. Лешкевича. Джерело: «Пам\’ятна книжка Волинської губернії на 1914 рік». Друга– Водолікарня на вулиці Некрасова (нині Професора Кравченка). Фото 1944 року, автор – Г. Макаренко.
Третя – Головний корпус колишньої водолікарні на вулиці Професора Кравченка. Фото 2016 року, автор – Анатолій Магаз.
Ілюстрації нижнього ряду:
Перша ліворуч – корпус колишньої водолікарні на вулиці Професора Кравченка. Фото 2016 року, автор – Анатолій Магаз.
Друга – Лікувальний корпус радонових ванн на вулиці Жуйка. Джерело: http://termosistem.ibud.ua/ua/list-photo-company/4508
Третя – Житомирський обласний лікувальний центр вертебрології та реабілітації. Фото 2014 року, автор Сергій Реент.
Минуло три роки, як ми розповідали про історію водолікарні Житомира. За минулий час територія лікарні перетворилася на справжні нетрі.
Лікарня, історія якої починається на початку ХХ століття, повністю заросла кущами та деревами. Колись доглянуті алеї перетворилися на декорації з фільмів про вампірів. Драматизму в цій сцені можуть додати підземні приміщення, що незрозуміло звідки взялися, мабуть, там зберігали продукти і ворота, немов у казковій Нарнії, які ведуть у нікуди.
Більшість корпусів лікарні вже давно втратили вікна. Однак у глибині, зовсім прихованим від очей, залишився найбільший корпус практично цілим. Незрозуміло тільки, навіщо у приміщенні цього корпусу зберігаються спиляні гілки. Напевно, колись територію трохи доглядали. В інших корпусах – купи сміття та пляшок. Достатньо велика територія колишньої водолікарні заросла декоративними рослинами, які також раніше доглядали, а зараз вони нагадують тропічний ліс.
Незважаючи на занедбаність, корпуси лікарні досить міцні і після ремонту могли б використовуватися. Але, судячи з чуток, що ходять у місті, територію намагаються перепродати під будівництво будинків. Підтвердити чи спростувати чутки ніхто не може, оскільки документів практично не залишилося.
