Донька відомого письменника із Житомира Валерія Шевчука Мирослава Андрущенко (Шевчук) розповіла більше деталей історії, яка трапилась з її батьком:
Я не збиралась писати на цю тему, але оскільки питання активно вийшло у публічний простір, маю висловитись.
Хоча останні роки мої стосунки з батьком були ніякими і не час, і не місце зараз пояснювати чому, зараз стоїть питання його життя і смерті, і, на жаль, мені це зараз ставиться в вину.
Я ніколи не афішувала мої родинні зв\’язки, але мій батько – не просто мій тато, а відомий письменник, лауреат цілого ряду премій, мабуть, чи не останній з покоління “шістдесятників”, його твори вивчають у шкільній програмі – Валерій Шевчук.
Він має дуже важку форму діабету, догляду не було, інсулін не колов, тепер на тлі височенного цукру дуже швидко прогресує деменція, він погано усвідомлює де він, єдине, що добре пам\’ятає, це свою бібліотеку, адже він затятий бібліофіл.
Проти його волі (і проти моєї) його відправили в пансіонат для людей похилого віку, звідки він знову потрапив до лікарні. Я пробувала запропонувати інші варіанти – домовилась з ендокринологом, почала домовлятись про сиділку тощо. Але позиція моїх мами і сестри – йому не треба лікування, треба тільки догляд, і в пансіонаті (звичайному будинку для старих, не спеціалізованому) йому буде найкраще. І деменція – це просто його поганий характер. Власне, коли я намагалась донести цю думку, мені сказали, що я маю піти, бо викличуть поліцію.
Зараз в інтернеті оголошений збір коштів, перерахована дуже значна сума, але ні сестра, ні мама, які прийняли рішення про пансіонат, навіть не збираються якось покращити ситуацію (“потратимо на їжу для нього”).
Я реально не бачу виходу з цієї ситуації зараз і вважаю, що найкращим варіантом було б найняти сиділку (є люди, готові оплатити її хоч сьогодні), проконсультуватись з ендокринологом (теж маю домовленість), покласти в спеціалізовану клініку, не в Феофанію (теж є готові допомогти). Втім, мене ніхто не хоче слухати і я вкотре чую тільки “це не хвороба, а тільки його жахливий характер”.
В інтернеті також багато неправдивої інформації – його будинок під Києвом не зруйнований, там є опалення, в пансіонат його відправили не перебути зиму, а “поки живий”, відправили справді проти його волі, він мені особисто казав, що хоче жити тільки серед своїх книжок…
Іншу приватну інформацію на люди не виноситиму.
Оскільки я бачу, що в процес збору коштів задіяно дуже багато і відомих людей, і просто шанувальників, я хочу підкреслити, що до збору коштів і їх використання не маю жодного стосунку. Кошти йдуть на картку, яка лежить у моєї сестри. Я дуже вдячна за той відгук, який пішов у суспільстві, але зараз не так важливі гроші, як питання адекватного лікування (в першу чергу) і професійного догляду. І тут буду вдячна за поради, це критично важливо.
Дякую за розуміння…
