Естетика міста – це не просто відображення краси або її відсутності; вона як серцебиття культури міста, його історії та цінностей його жителів. У Житомирі естетика розкривається в діалозі минулого та сучасності, який можна побачити, споглядаючи три будинки на вулиці Дмитрівській.
У серці цього архітектурного триптиху знаходиться Музей Сергія Корольова, якому вдалося зберегти свій первісний фасад. Але він зберігся тільки через те, що там народився великий конструктор.
По боках від музею розташовані дві інші споруди, які говорять багато про наш час. Колись вони були такими ж величними та естетично привабливими, як музей, про що свідчать їх вхідні групи та розкішні двері. Але потім сталося щось, що змінило хід подій. Ми втратили відчуття краси та естетики. Період радянського союзу, заміна населення, економічні труднощі, зосередження уваги на матеріальному: все це змусило людей фокусуватися на основному – виживанні. Після декількох поколінь такого життя, ми маємо населення, для якого зовнішній вигляд будинків не має значення. І хоча можна було б сказати, що у людей не було грошей, але ж ні, будинки ремонтувалися – на цеглу, сайдинг, фарбу, і пластикові вікна гроші знайшлися.
Не останню роль у цьому процесі відіграє влада міста, яка могла б стимулювати/заохочувати/допомагати/навчати/карати…, але… Не варто забувати, що влада – це ті ж люди, що втратили почуття естетики. Для них зовнішній вигляд міста – це справа не просто не першочергова, а взагалі несуттєва.
Кожного разу, перебуваючи в Європі (Господи, колись я подорожував…), я завжди захоплювався гармонійністю їхніх міст і селищ, ніби весь архітектурний ансамбль підпорядковувався якомусь загальному баченню якихось божественних істот. І я, чесно кажучи, я не дуже любив Житомир, адже тут, щоб знайти щось прекрасне, потрібно було виїхати за межі міста, і це було б те, до чого якнайменше доторкнулася рука людини. Природа.
А потім я зрозумів, що я просто дуже люблю місто в якому я народився і мені дуже боляче бачити його таким.
А з іншої сторони, воно хоча б є… І значить є надія…
