Популярна українська акторка із Житомира, педагог, прима проєктів “Дизель Студіо” Марина Поплавська 9 березня цього року, святкувала б свій черговий день народження. Їй виповнилося б 54 роки.
П\’ять років тому, у жовтні 2018 року, життя артистки обірвала страшна ДТП. Людмила Поплавська, молодша сестра Марини, в інтерв\’ю OBOZ.UA розкрила невідомі сторінки з життя найріднішої їй людини.
“У паспорті сестра записана Маріанною, так назвала мама, – каже Людмила. – Колись розповідала, що таке ім\’я мала одна французька фігуристка, яка їй дуже подобалася. Казала перед народженням дитини: якщо буде дівчинка, то Маріанна. Тато й мама називали її вдома завжди дуже ніжно Мар\’яночкою. Вони нас, двох своїх дівчаток, дуже любили”.
“Батьки нашого тата – поляки, – розповідає Людмила. – Маріанна, коли давала інтерв\’ю, часто згадувала нашу прабабусю Франю по лінії батька, яка прожила аж 96 років. Розповідала, що вона навчила її українських і польських пісень, молитов, польської мови. Наші батько з мамою вінчалися в костелі. У католицькому храмі й нас із сестрою хрестили. Проте вдома ми святкували свята і за католицькими, і за православними традиціями”.
“9 березня, у день народження сестри, у нас вдома збиралося дуже багато гостей. Навіть коли вона вже навчалася в педуніверситеті імені Франка, батьки влаштовували теплі посиденьки для її друзів. Мама була хлібосольною господинею. Готувала дуже смачно, незважаючи на те, що до кулінарії мала стосунок як любитель, за фахом – медик. На днях народження завжди було весело, співали пісні – батько це дуже любив. Був очільником популярного гурту “Поліські соколи” та активним членом спілки поляків у Житомирській області. Багато років співав у хорі католицького храму, де відспівували Маріанну після смерті. До речі, у виші вона теж ходила в хор – мала дуже гарний голос”.
“Коли ми з чоловіком одружилися, наше весілля вела, звичайно, Маріанна. Вона так шикарно виступала – пародіювала Пугачову, Гурченко та інших відомих артистів. Не знаю, чи потрібно про це говорити, бо невідомо, як люди відреагують. Війна з Росією – хто про це міг подумати… Маріанна любила вигадувати пародії ще зі школи. Навіть на вчителів, за що їй не раз прилітало. Вона була дуже активною, заводною. Коли ми йшли разом гуляти містом – це був вечір суцільного сміху. У неї гумор – іскрометний просто. Крім того, дуже багато читала – людина-енциклопедія. Висловлювання відомих людей, цитати з книжок і художніх фільмів, жарти – це все для неї як “добрий день”.
“Згодом вона стала хрещеною мамою для моєї старшої доньки. А молодша теж зверталася до неї виключно “хрещена”, – продовжує Людмила. – Між ними було не просто кохання, це були стосунки на межі обожнювання. У них були якісь секрети, постійні телефонні дзвінки. Маріанна казала: твої діти – це мої діти”.
“Коли вона стала дуже відомою, ми не так часто бачилися, як хотілося б, але постійно були на зв\’язку. Я в її телефоні була записана “моя Людочка”, вона в мене “Маріанна Францівна”. Вона так сміялася над цим: ось ти приколістка. Колись у нас була одна важлива розмова, і вона сказала: ти є у мене, а я – у тебе”. Одного разу я знайшла в інтернеті одне з її інтерв\’ю, де прочитала такі слова: “Якщо навіть усі відвернуться від мене, мене любитимуть маленькі серця моїх двох племінниць і моя сестра. І мені цього вистачить. Для мене це весь світ. І я буду щаслива”.
Не всі шанувальники про це знали, але блискуча акторка Марина Поплавська мала ще одну професію, яку вважала основною, – вчителька в одній зі шкіл Житомира. “Вона працювала там до останнього, – каже Людмила Поплавська. – Я зі школи потім особисто забирала її трудову книжку. Не була б вона педагогом, мабуть, не було б акторської професії. Уся творча історія починалася з лав педагогічного інституту, який закінчила з відзнакою. Лише з плином часу перевелася на чверть ставки, пішла з класного керівництва, проте кидати професію категорично відмовлялася”.
Цікаво, що Маріанна Францівна закінчила російськомовну школу, проте документи до педінституту подала на українську філологію. За словами Людмили, у їхній родині завжди розмовляли українською.
“У неї був чіткий розподіл: сценічне життя і школа, – додає сестра акторки. – Колись в інтерв\’ю казала, що вона вимогливий учитель. Мовляв, найбільші її шанувальники – це діти молодших класів. Коли бачили, бігли обійматися, фотографуватися. Старші поводилися більш стримано. Проте дуже її поважали й любили – це було взаємно. Я, до слова, мала честь побувати на деяких її уроках – вона давала чимало відкритих. А також брала участь у конкурсі “Учитель року”. Вона часто казала: насамперед я – вчитель”.
Якщо приїжджала до Житомира чи поверталася з концерту через місто, завжди зупинялася в родичів: “Ми чекали на неї в будь-який час доби. Дзвонить: заїду, але вранці потрібно бути в Києві. У нас у цьому плані все було налагоджено – була домовленість з одним місцевим водієм, який відвозив її на роботу. Усі її речі в нашому домі залишилися досі на своїх місцях – вбрання, прикраси, книжки. Меншій доньці сподобалися дві її каблучки, носить. Я дуже люблю одні сережки – мені їх Маріанна подарувала, бережу їх”.
Марина Поплавська пішла п\’ять років тому. Її життя обірвалося 20 жовтня 2018 року внаслідок ДТП на трасі в Київській області. В автобусі, який їхав із гастролей у Львові до Києва, перебували 14 акторів “Дизель Студіо”. У момент зіткнення Поплавська сиділа поруч із водієм і загинула на місці.
“Того страшного ранку мені зателефонувала двоюрідна сестра, запитала, як я, – згадує Людмила. – А потім: “Тут кажуть, що загинула Маріанна, але я в це не вірю”. У мене віднялися руки й ноги… Маріанна мені писала близько 12 ночі, повідомила, що вирішили після концерту їхати додому, не ночувати в готелі. Написала: “Їдемо до Києва”. Більше повідомлень не було. Увімкнула телевізор – а там новини про неї. Це було десь близько дев\’ятої, з моменту трагедії минуло три години”.
Втрату сестри Людмила переживає дуже важко: “Досі відмовляюся прийняти ситуацію, що її немає – дуже боляче. Я часто думаю, якою б вона була зараз?”. Тато і мама нашої героїні теж уже пішли в засвіти: “Батька не стало 2011 року, мами – 2013-го”. Людмила Поплавська часто приходить на кладовище.
“Пам\’ятник, який ми встановили на могилі Маріанни, робив чоловік, який працював колись із нашим татом, – каже Людмила. – Він мене сам знайшов. Дуже довго думали про проект, він запропонував кілька варіантів. Маріанна була людиною, яка випромінювала світло, тому вирішили, що скульптура буде зі світлого каменю. Збирали на постамент разом – наша сім\’я і ще 11 жінок, які знали мою сестру. Серед них близькі друзі, шкільні подруги, приятельки та навіть дві прихильниці – із Сум та Сєвєродонецька. Жінка з Сєвєродонецька навіть приїжджала до Житомира. Обожнювала Маріанну ще з часів КВК, коли та грала в команді “Дівчата з Житомира”. Це чудова жінка, дуже схожа на нашу маму, до речі. Познайомилися, коли написала мені у Facebook, розповіла, що багато років стежить за кар\’єрою Маріанни. Знаєте, це стало для мене таким одкровенням. Ці дві неймовірні жінки – мої друзі. Є ще одна чудова дівчина з Кам\’янського, яка теж приїжджала до Житомира”.
“Після трагедії до мене просто на роботу приходили незнайомі люди – просто щоб поговорити про неї, – продовжує Людмила. – Ми сиділи, а вони розповідали, кому вона оплачувала хіміотерапію, кому давала гроші на операцію. Люди дякували, плакали. І я разом із ними. А скільки людей прийшли з нею попрощатися. І це був понеділок – робочий день. У ЗМІ писали про сотні, тисячі людей, а насправді було понад двадцять тисяч. По Житомиру були викуплені всі квіти. Люди йшли і йшли, стояли в довгих чергах”.
Як відомо, “Дизель Студіо” після загибелі Марини Поплавської також замовили пам\’ятник, який хотіли встановити в центрі Житомира. Тож свого часу розгорілася суперечка між командою та Людмилою Поплавською. “Дизелі” публічно звинувачували жінку в тому, що вона заборонила їм вшануватити пам\’ять колеги.
“Як я могла заборонити? – дивується Людмила. – Це рішення міста. Житомирською міською радою було проведено громадське обговорення. Більшість опитуваних не підтримали розміщення цієї композиції в місті. Який вплив я маю на громадське обговорення? Я не проти вшанування пам\’яті сестри. Але проти саме такої скульптурної композиції, яка виявилася далекою від оригіналу і стала втіленням несмаку”.
Людмила зізнається, що не дивиться зараз “Дизель-шоу”: “Можу вибірково переглянути деякі епізоди на YouTube заради того, щоб побачити Маріанну. Я навіть за її життя здебільшого дивилася тільки те, що пов\’язано з нею. Знаю, що дуже багато хто обожнював її в КВК. Цей період – це справді було круто. Жартували, співали, самі писали тексти – а це кропітка робота. Зараз багато низькосортного гумору, тоді все було на більш високому рівні”.
У житті Марини Поплавської є сторінки, які вона дуже неохоче відкривала публіці: “Вона не любила в інтерв\’ю розповідати про особисте”. На запитання, чому так склалося, що в такої в усіх сенсах привабливої жінки не було офіційно пари, Людмила відповіла так: “Знаєте, коли жінка увесь час фактично живе “на валізах”, то якому чоловікові це буде подобатися? Крім того, штамп у паспорті – це стереотип. А шанувальники в неї були завжди – квіти, подарунки, як у всіх жінок”. Як зізнається Людмила, сестра останніми роками мала коханого чоловіка, який мешкав за кордоном: “Він телефонував нам кілька разів після того, як Маріанни не стало”.
“Моя сестра прожила, на жаль, коротке життя, – каже Людмила. – Але яскраве: в її житті були рідні, які обожнювали її, численні друзі, мільйони прихильників, які залишалися в захваті від її акторських здібностей і харизми. Багато людей згадують добрим словом, поважають і продовжують насолоджуватися її творчістю – тепер уже в записах. Людина живе, поки її пам\’ятають”.
