У Житомирі відзначили 117 річницю від дня народження Олега Ольжича – борця за волю України.
Олегові Ольжичу —117.
… Його мати Віра Сватковська якось писала подрузі: “Народивши дитину, роби з неї, що захочеш. Виховуй хоч француза, хоч зулуса… аби не українця. Бо тоді ти прирікаєш дитину на Голгофу, на загибель заради України..”
…Його батько Олександр Олесь написав для маленького сина:
Спи, дитиночко кохана,
Баю, люлі, бай
А ти, місяцю, до рана
В колисоньку сяй.
Стану я казки казати
Та співать пісні,
Щоб ти щастя міг зазнати
Хоч в дитячім сні.
Вони знали. Та все одно виховали УКРАЇНЦЯ — справжнього та непокірного.
Той, чиї слова, праці та ідеї, чия біографія з незрозумілими подіями нам такі близькі, народився у Житомирі 117 років тому 21 липня.
Сьогодні біля пам\’ятника Олегові Ольжичу відзначили річницю від Дня народження поета і вченого, Провідника ОУН(м), велич якого вражає, – повідомляє міська рада.
Жодних компромісів з ворогом. Свята віра у перемогу правди над злом. Інтереси нації та держави — понад усе.
…14-та підвальна камера смертників. Поета прикували ланцюгами до підлоги. Можна зробити тільки чотири кроки в один бік і чотири в інший. Та Ольжич не боявся смерті. Допити й катування Провідника у концтаборі Заксенхаузен тривали понад два тижні, доки мученицька смерть не зупинила їх.
“У ніч з 9 на 10 червня 1944 року його, вимученого, побитого й непритомного, приносять до камери після чергового нічного допиту, кидають на бетонну підлогу, замикають на ньому ланцюги. Наступного ранку наглядачі бачать, що арештант — мертвий. 10 червня 1944 року о 19 год. 45 хв. тіло Ольжича відправляють до крематорію». Ці спогади про останні дні життя Провідника ОУН(м) залишив його співтабірник Єжи Кунцевич, польський патріот, що перебував у сусідній камері №15.
У коменданта Заксенхаузена залишилася заява, власноруч написана Ольжичем. У ній — слова: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!»
О Україно! Хай нас людство судить,
Тобі одній – думки і кожний рух!
Твоїм щитом — гарячі наші груди,
Твоїм мечем — ці міліони рук.
За ясні зорі і за тихі води
Твоїх степів, спустошених огнем,
Світи запалим, стопчемо народи!
О Україно! Слухай, ми ідем!
Вперед, вперед, відважні юнаки,
Зламать навік історії шляхи!
Зі збірки «Незнаному воякові»
