Сьогодні розповів їх побратим, головний сержант роти 139 окремого батальйону територіальної оборони Сергій Романов.
Сьогодні розповів їх побратим, головний сержант роти 139 окремого батальйону територіальної оборони Сергій Романов.
Він завітав до музею, створеного на базі Гарнізонного будинку офіцерів напередодні головного свята країни, щоб поповнити його експозицію новими матеріалами.
Перед розповіддю про Героїв України Олексія Циханюка та Ігоря Прокопюка Сергій нагадав історію створення бердичівського батальйону ТРО. Його штаб почав формуватись ще восени 2023 року, але особовий склад прийшов до батальйону відразу після повномасштабного вторгнення буквально за два-три дні було набрано близько п’ятиста добровольців, а вже через тиждень туди приймали тільки тих, хто мав потрібну спеціальність чи особливі навички.
Протягом 2022 року батальйон виконував завдання по охороні північного кордону біля Білорусі. Там весь час рили окопи і бліндажі, облаштовували спостережні та опорні пункти, паралельно здобуваючи і стрілецькі, і медичні, і тактичні здібності. Тих, хто виявляв успіхи, на початку 2023 року направили на спеціальні курси молодих командирів, де все це вивчалось вже детальніше. Одним з таких курсантів і був Сергій Романов. До речі, в батальйоні тоді служило два Сергія Романова. Другий, двоюрідний дядько нашого співрозмовника, на жаль, в квітні загинув на Донбасі.
В кінці лютого 2023 року батальйон перекидають на Куп’янський напрямок та придають до 92 бригади. Ще майже місяць підготовки – і на передову. На жаль, всі комунікації нашого командування досить добре прослуховувались ворогом, тому орки знали, що незабаром на позиції вийдуть необстріляні тероборонці. Саме так сталась перша трагедія в кінці березня, коли одну нашу позицію закидали гранатами, і батальйон поніс перші втрати.
У роти, в якій служить Сергій Романов спочатку було три позиції, на яких воїни змінювались через дві доби. І кожен такий вихід був по-своєму небезпечний, а для декого з побратимів став останнім. Бувало, що позиції спочатку залишались, а потім відвойовувались назад , і саме позиція «Кастет», на якій довелося тримати свій останній бій нашим Героям теж колись була створена орками, а потім відбита нашими тероборнівцями.
Вона знаходилась в кінці вузенької посадки, яка йшла перпиндикулярно до автотраси Куп’янськ – Сватово, за якою був залізничний насип. За цим насипом був досить великий ліс, в якому російські військові змогли добре замаскуватись. І з якого робили набіги на наші позиції.
Територіально вона знаходилась на території Луганської області поблизу села Новоселівське, але ближче знаходилось все-таки до села Берестового, яке знаходиться вже в Харківській області, адже адміністративний кордон між областями проходив недалеко від позицій батальйону. Тому й виникла плутанина, коли в сповіщеннях про смерть називалась одне село і область, а в поданні на нагороду вже інші.
29 травня на цій позиції перебувало шестеро військових на чолі з лейтенантом Арсланом Аннаєвим Ігор Прокопюк, Олексій Циханюк, Андрій Чеверда, Олександр Паламарчук та Денис Лось. Після обіду, після шаленної артпідготовки ворог пішов на штурм. «Кастет» виявився саме на вістрі цього штурму, що проводився ротно-тактичною групою противника у кількості близько 80 осіб.
Наші військові отримали наказ відступити, але швидко зрозуміли, що вони вже в оточенні, і вирішили прийняти нерівний бій. Кулемети строчили без перерви, вороги штабелями всипали навколишні галявини і рівчаки, гільзами було встелено дно окопів, а від розжарених стволів опіки вкрили руки оборонців. Дві шалені атаки були відбиті, в тому числі за допомогою гранат, які пішли в хід після закінчення патронів.
А коли і гранати закінчились, командир за згодою побратимів викликав артилерійський вогонь на свою позицію… Ціною загибелі близько чотирьох десятків своїх орків, росіяни все ж взяли позицію, але через величезні втрати, далі не прорвались.
З шістьох оборонців до своїх прорвався лише тяжко поранений Лось з численними опіками рук. А коли через кілька діб позицію вдалось відбити, там знайшли тіла загиблих Прокопюка, Циханюка та Чеверди. В полон попали Паламарчук та Аннаєв.
Саме в цьому, повторному штурмі і брав особисту участь Сергій Романов. Разом з бійцями 92 бригади вони змогли вбити орків і те, що там побачили їх по справжньому вразило. Лише безпосередно в окопах було більше десятка трупів росіян, а ще кілька десятків знайшли свою смерть на підходах до позиції. Дно окопів було встелено гільзами, а автомати заклинили від безперервної стрільби. Потім тероборонці ще довго «насипали» оркам на їх позиції за залізницею, щоб ті надовго забули дорогу до наших окопів.
Побратими з 92 бригади казали, що це вперше, приданий до них батальйон ТРО так воює, як не воюють навіть старі кадрові військові. Вони запрошували тероборонців переходити до них в бригаду.
Вже через кілька днів після цього бою бердичівський батальйон тероборони замінили на цьому напрямку житомирським, а лінія фронту на цьому напрямку так і трималась більше року. Навіть зараз, після триваючого вже кілька місяців літнього наступу росіян, вона відкотилась всього на якихось пару кілометрів.
І саме за цей бій Ігоря Прокопюка та Олексія Циханюка було нагороджено найвищою військовою нагородою України. До речі, Чеверда теж був представлений до звання Герой України, і цілком можливо, що ці документи просто десь довго гуляють різними кабінетами.
Очікувалось, що вручення нагород рідним загиблих військових має провести сам Володимир Зеленський напередодні Дня Незалежності. Ця дата вже завтра, але такої інформації поки що ніде не було.
Сергій Романов, користуючись нагодою, передав вітання усім своїм побратимам, а також усім бердичів’янам щирі вітання з нагоди Дня Прапора та Дня Незалежності та запевнив, що бердичівські тероборонці докладуть усіх зусиль, щоб наша перемога прийшла якнайшвидше.
