Вірш житомирського поета Василя Головецького.
ПОДИВИСЯ У МОЮ ДУШУ…
Поки ще не опали груші
У мертвеччину снігову,
Подивися у мою душу,
Поцікався, як я живу!
Прочини в мою душу хвіртку,
У віконце бодай заглянь,
Поки дише остання квітка,
Не упавши в тмутаракань…
Напливає осіннє мливо:
Що, не видно хіба ген-ген?!
Стане скоро вже сиво-сиво,
Ще тримаємось я і клен…
Поки ще не опали груші
У мертвеччину снігову,
Подивися у мою душу,
Поцікався, як я живу!
Прочини в мою душу хвіртку,
У віконце бодай заглянь,
Поки дише остання квітка,
Не упавши в тмутаракань…
Напливає осіннє мливо:
Що, не видно хіба ген-ген?!
Стане скоро вже сиво-сиво,
Ще тримаємось я і клен…
Василь Головецький, м. Житомир
