Перенесення художньої школи з території архітектурної пам’ятки в нове приміщення в Бердичеві знову здійняло бурю різнопланових домислів і припущень, а що ж буде в тих залах і галереях, в яких діти вчились мистецтву останні 45 років.
Позицію з цього приводу католицької громади відповідальний за будівництво при Бердичівській Парафії Отець Юзеф Кухарчик люб’язно розповів журналістам.
Католицька громада отримала в своє користування (і це був не подарунок, а відповідь на тривалу боротьбу за повернення святині господарям) частину Кляштору в 1991 році. Це був головний храм, одна з дзвіниць та частина прибрамного корпусу. В наступні роки громаді передали в користування іншу половину прибрамного корпусу, а приміщення колишньої реставраційної майстерні громада викупила.
Після цього на території комплексу сформувалась ситуація, коли частина його належить державі та передана на 49 років у користування парафії, частина є її власністю, а частина належить до комунальної власності міста (музей, музична та художні школи). Через це неможливо було сформувати єдину земельну ділянку, і фактично, через це пропала остання надія отримати якісь кошти з державного бюджету на реконструкцію комунальної частини в рамках «Великого будівництва».
В 2021 році з Польщі приїхав експерт з реставраційних робіт Роман Парух і, за сприяння міської влади, оглянув усі приміщення комплексу. На жаль, його висновки були невтішними. Навіть після тривалих реставраційних робіт корпус головного храму продовжує своє руйнування, і причиною цього є відсутність системи водовідведення в комунальній частині (келії, які зв’язані в одне ціле з храмом). А ці самі келії, в яких півстоліття діти вчились малювати та грати ще в набагато гіршому становищі. Їх стіни та перекриття вкриті мережею тріщин, які загрожують їх повному руйнуванню.
Позиція католицької громади така: якщо місто має кошти на ремонт цих комунальних приміщень – це добре, але якщо їх немає, то громада пропонує свою допомогу. ЇЇ бажання і можливості можна побачити у відновленні головного храму та усіх інших будівель, які були під її опікою а також частини мурів навколо цих приміщень.
Так, це справа непроста і недешева. Кошти для відновлення завжди доводилось шукати в багатьох джерелах. Це і благодійні кошти парафіян, і пожертви інших громад, і гранти різноманітних польських та європейських інституцій. Доводиться довго писати плани і заявки на допомогу, подавати їх по декілька разів до різних інституцій, доводити, переконувати, просити. А потім потрібно економно і реалістично виконувати заплановані роботи і правильно звітувати про використання коштів.
30 листопада закінчується термін подання заявок на фінансування різноманітних реставраційних заходів на 2025 рік. І якщо вдасться попередні плани конвертувати у гранти, тоді з’являється можливість не тільки завершити вже розпочаті роботи по реставрації мурів біля центрального входу, але й розпочати ремонт західного крила комплексу келій, в якому до сьогодні ще розміщується художня школа, і яке на сьогодні має найбільшу ступінь руйнацій.
Відновлення системи водовідведення цієї частини буде сприяти зменшенню факторів руйнації мурів, які виходять на вулицю Замкову, а самі мури стануть наступним етапом реконструкції. На жаль, через нещодавні події (перекриття мосту на Чуднівській) потік транспорту тут вдвічі збільшився, а значить вірогіднсть того, що мури одного час просто заваляться на вулицю, значно зростає. Адже, саме так в 2014 році впала стіна муру навпроти коледжу. Вода роками її зволожувала, і врешті-решт вона просто завалилась.
Для того, щоб донести цю свою позицію, очільники парафії в жовтні вже двічі зустрічались з керівниками міста і депутатами міської ради (обидва рази без журналістів – ред.) і неначе б то бачили і чули підтримку своїх планів. Але від слів підтримки потрібно переходити до дій, і перенесення художньої школи має стати саме такою дією.
Отець Кухарчек впродовж розмови не раз і не два говорив, що громада лише хоче допомогти місту не втратити архітектурну пам’ятку, яка є окрасою Бердичева. Сюди мають приїздити туристи і паломники, сюди мають приходити парафіяни та й просто мешканці міста, щоб показати приїжджим родичам цю перлину.
І якщо вже на те пішло, то не тільки сам Кляштор, але й територія навколо нього теж повинна слугувати меті збереження та розвитку туристичної локації. Тут потрібні парковки для автомобілів і автобусів, тут потрібні парки і сквери навколо, тут потрібна інша інфраструктура, як це є в усьому світі біля подібних за значимістю комплексів.
Звісно, громада все це не зможе осилити ні інституційно, ні технічно. Тут повинна бути співпраця з містом, і треба сподіватись, що колись в міському бюджеті буде більше коштів на такі цілі. А поки що потрібно врятувати те, що ще є , і саме тому з питаннями реконструкції будівель Кляштору не можна зволікати.
Олександр Доманський, Ріо-Бердичів
