Памʼяті Анатолія Крисюка – громадянина, житомирянина, патріота України, мого друга.
Високий, красивий, рішучий, справедливий, дійовий.
Таким він був на час нашого знайомства 37 років тому, таким він залишився до останнього свого дня.
Громадсько-політична діяльність Анатолія Крисюка, тоді майстра, а пізніше профорга на дуже складному підприємстві – Житомирській Виправній Колонії, почалася в 1988 році із боротьби разом із однодумцями, серед яких був і я, за право виступу кандидата в народні депутати СРСР на його підприємстві , а потім на інших підприємствах міста.
Далі були зустрічі і дружба з опозиційним журналістом, пізніше Героєм Небесної сотні Яковом Зайком, письменниками-дисидентами Євгеном Концевичем та Анатолієм Шевчуком, багаторічним політвʼязнем Сергієм Бабічем, участь в опозиційній діяльності до тодішньої правлячої КПРС.
Ми разом із Анатолієм входили в робочу групу із організації 20-тисячного мітингу на Центральному стадіоні Житомира 19 лютого 1989 року, який ухвалив резолюцію недовіри Компартійному керівництву області і міста та прийняв рішення про початок створення першої в місті та області некомуністичної громадської організації Громадянський фронт (ГФ).
Згодом брав участь в жорсткій багатотижневій боротьбі у складі Ініціативної групи, де приймав участь в організації та здійсненні найперших в умовах СРСР виборів зимою-весною 1989 року. Це були неймовірно бурхливі вибори: багатотисячні мітинги на стадіонах і площах міста, про які на весь світ говорили найбільші іноземні радіостанції, щоденні багатолюдні зустрічі на підприємствах і в установах, дискусії житомирян всюди й кругом про події у місті та навколо нього…
Ці вибори закінчились переконливою перемогою антикомуністичної кандидатки Алли Ярошинської. За неї проголосувало 90,4% житомирян-виборців, що було найвищим рівнем підтримки серед усіх 1500 депутатів всіх округів величезної Російської Імперії -СРСР.
Після створення 8 липня 1989 Громадянського Фронту Житомирщини – першої некомуністичної (а фактично, антикомуністичної) громадської організації Житомирщини і міста, співголовою якої я мав честь бути, Анатолій став його активним членом.
Це був ще час СРСР, коли реальна влада належала КПСС і КГБ. Та завдяки народному підйому, повноправним учасником і якого був і Анатолій Крисюк, на початок 1990 року єдина жорстка суспільно-політична та ідеологічна монополія КПРС в Житомирі була порушена. Поруч із Компартією в Житомирі вже діяла потужна, підтримувана громадянами, неформальна (тобто незареєстрована, бо закон СРСР не дозволяв цього) Житомирська обласна організація «Громадянський фронт», Житомирська крайова організація Народного руху України, напрочуд згуртована організація Української Гельсінської Спілки (УГС), очолювана Василем Овсієнком та Валерієм Колосівським, Спілка Української Молоді, а також цілий ряд інших незареєстрованих, однак активних громадських національно-демократичних організацій.
Саме тому, коли у березні 1990 року в Житомирі відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради і до місцевих рад, на них від Житомира у жорсткому протистоянні з компартійними кандидатами перемогли представники національно-демократичних сил, активно підтримані житомирянами.
Водночас найбільшу перемогу національно-демократичні сили міста отримали на виборах до Житомирської міської ради. Там комуністи після 70річного тотального панування опинилися в меншості й змушені були поступитися більшості, обраній житомирянами.
Серед обраних житомирянами депутатів Міської ради був і Анатолій Крисюк.
Будучи одним із найактивніших і найбільш конструктивних депутатів Міськради, Анатолій Крисюк боровся за ухвалення всіх найбільш прогресивних рішень Житомирської міської ради першого скликання та голосував за них.
Зокрема, на першому засіданні новообраної Житомирської міської ради він голосував за обрання вперше за за 70 років найвищою посадовою особою міста Житомира – Головою його Ради не комуніста. Боровся за повернення реального міського самоврядування, якого в час СРСР не існувало. Підтримав створення міської газети «Вільне слово» та Житомирського радіо, які допомагали пробивати стіну компартійної дезінформації та об’єктивно висвітлювали діяльність Міської ради. Був одним із ініціаторів створення
цілодобової служби «080», куди вперше за 70 років кожен житомирянин міг звертатися із будь-якою проблемою, або принести свою заяву прямо в Службу. Як профорг великого підприємства і депутат Міськради підтримував робочі контакти з трудовими колективами підприємств міста.
Як депутат Ради сприяв відновленню легальноі діяльності національно-культурних громад міста: польської, єврейської, німецької, чеської. Підтримував повернення історичних будівель церков і культових споруд громадам віруючих. Саме в цей час в результаті жорсткої боротьби Міської ради і громади церкви була повернена українській громаді Михайлівський Храм, нині – окраса міста і один з його духовних центрів. Голосував за рішення щодо підтримки міських художників, скульпторів, з цією метою як депутат підтримав ухвалу про надання приміщення для майстерень «на виставці», які згодом отримали назву «Мистецькі ворота» та в будинку по вулиці Театральній і Великій Бердичівській, де вони знаходяться і досі.
В кінці 1991 року, коли знаменитий тепер дитячий танцювальний колектив «Сонечко» опинився на грані ліквідації, Анатолій Крисюк як депутат підтримав рішення Міського голови та ініціативу керівника ансамблю «Сонечко», нині Народного артиста України Михайла Гузуна про створення Житомирської міської школи танцю на базі ансамблю «Сонечко».
24 травня 1990 року Анатолій Крисюк на сесії Житомирської міської Ради підтримував своїми виступами і голосував за рішення «Про використання української національної символіки на території міста Житомира». Цим рішенням Міська рада в умовах СРСР дозволила на території міста використання української національної символіки (синьо-жовтого прапора і герба Тризуб) та виконання національного гімну «Ще не вмерла України ні слава ні воля».
Житомир став першим містом за межами Галичини, першим містом Центральної України, де використання національної символіки було узаконено спеціальним рішенням Міської ради. Житомиряни були тепер захищені від комуністичного свавілля, а Житомирська міська Рада і Анатолій Красюк як її депутат, своїм прикладом внесли вклад в боротьбу за державну незалежність України.
Пізно ввечері 13 червня 1990 року Президія Ради відповідно до цього рішення прийняла рішення про встановлення українського прапора над будинком Житомирської міської Ради, що і було зроблено. І цей день відмічається нині як загальноміське Свято.
Зразу ж після рішення міськради 24 травня посипався шквал протестів прокурорів усіх рівнів, рішень районного, міського, обласного судів, кілька окремих постанов Житомирської обласної Ради і навіть центральної влади в Києві. Далі була неймовірна боротьба за Прапор, в якій активну проукраїнську позицію завжди займав Анатолій Крисюк.
Він завжди дбав про інтереси своїх виборців, дорожив їх довірою.
Анатолій підтримав у травні 1990 запропоновану мною, як Міським головою, Програму повернення історичних назв вулицям та площам міста та у листопаді 1990 голосував за неї на сесії Житомирської міської Ради.
Саме тоді, без будь яких вказівок зверху, і навіть навпаки, всупереч вищій компартійній владі, вулиця Леніна стала «вулицею Київською», вулиця Карла Маркса – «вулицею Великою Бердичівською», площа Леніна стала Соборною площею. Всього було змінено більше 250 назв. Таку системну, продуману й ініціативну декомунізацію в той час в Україні зробила лише Житомирська міськрада, депутатом якої був і Анатолій Крисюк.
А ще була його робота і голосування за відновлення історичного герба Житомира, бо діючий на той час герб Житомира, затверджений в 1970 році Житомирським обкомом комуністичної партії України та «спущений» місту для використання, був символом тодішньої радянської епохи та не репрезентував історію міста.
Заслуговує великої поваги поведінка і дії Анатолія Крисюка в час антиконституційного путчу в Москві 19 серпня 1991 року правлячої верхівки КПСС. Анатолій приймав участь у підготовці, обговоренні і голосував за рішення Міськради 20 серпня на другий день путчу, які засуджували військовий переворот та попереджали всіх посадових осіб на території Житомира про кримінальну відповідальність за їх виконання. Розпорядженням Міського голови увійшов до Спеціальної депутатської групи із
розслідування діяльності посадових осіб у дні путчу, яка виконала величезну роботу, результати якої й зараз викликають інтерес у широкої громадськості.
В час Незалежності Анатолій Крисюк продовжував бути одним із активних людей в громадсько- політичному житті міста, якому, як і своїй сімʼї та друзям, він був відданий до останнього свого дня.
Світла памʼять тобі, друже!
Спочивай з миром.
Ми багато зробили, та ще більше справ попереду.
Тебе нам не вистачатиме…
