65-річного екс-захисника житомирського футбольного клубу «Полісся» та малинського «Папірника», а нині двірника Малинського ліцею № 3 Сергія Георгійовича Тарасюка особливо землякам і жителям Житомирщини представляти не потрібно.
Закінчивши десять класів Малинської школи №3, він проходив службу в армії. Був водієм розвідувально-вибухового взводу, що дислокувався тоді в Угорщині.
— Все моє життя пов’язане зі спортом, футболом, — розпочав нашу розмову пан Сергій. – Вже з 9-го класу (з 1975 року) я почав грати за дорослих – місцеву команду «Авангард», а пізніше – «Папірник». А у 1985 році мене запросили грати захисником ФК «Полісся» (Житомир). Через два роки я був капітаном збірної команди Житомирської області з футболу, яка грала проти колег по шкіряному м’ячу з Німеччини. Той матч, що відбувся на центральному стадіоні обласного центру завершився нічиєю з рахунком 2:2. Потім я не раз був суддею багатьох ігор з футболу, інспектором матчів чемпіонату Малинщини, області.
Життєве кредо чоловіка: «Говори завжди те, що думаєш, і поступай так, як підказує совість».
Окрім футболу пан Сергій захоплюється «тихим полюванням» та зимовою рибалкою.
— Раніше, коли був молодший, ходив частіше на наше водосховище, а нині рідше, але буває. От і сьогодні мій похід на Малинське водосховище увінчався успіхом, бо вдалося з човна упіймати більше ніж 7-кілограмову щуку, довжиною 65 сантиметрів. Це найбільший мій улов. Траплялись раніше коропи до 5 кілограмів, що ловив на ставку в с. Нових Вороб’ях, карасики, линки. А така щучка вперше! «Де риба чіпляється, там і вудку кидай», — твердить народна мудрість. Приготує на свята дружина смачних котлет, зварить юшки, насмажить філе, зробить паштет і котлети.
Богдан ЛІСОВСЬКИЙ
Фото автора
