СИН
У мого друга вбитий син.
У нього син лише один,
І друг чекає, чорний аж,
Коли доставлять цей вантаж.
“Та як це статися могло?!
Прийми сердечні співчуття!
Тримайся! Ех, таке життя!”.
Мій друг оглух та онімів.
Він досі ще не зрозумів,
Чому “таке життя”, чому?!
Навіщо випало йому?!
До нього з кожної зі стін
Всміхається єдиний син:
Оце – синочка перший крок,
А це – пішов у дитсадок,
А це вже школа, випускний…
“Як же без тебе, сину мій?!”.
Мій друг осунувся й не їсть.
У нього свій почався піст,
Обличчя, як в мерця, бліде:
Він у “двохсотім” сина жде.
А коло церкви бемкав дзвін,
Що вже ось-ось приїде син,
І хтось хрестився, сам не свій:
“Спасибі Богу, що не мій!”.