Військовий з Житомира Сергій Чорний раніше працював барменом і створював коктейльні карти для закладів по всій Україні. В інтерв’ю Суспільному до третіх роковин повномасштабного вторгнення та Міжнародного дня бармена, який відзначають 24 лютого, він розповів, як опанував флейрінг, чому пішов у ЗСУ та що спільного між барною стійкою і військовою службою.
Як і чому ви стали барменом?
Професію бармена я освоїв ще у 2012 році, але до цього було багато нюансів. Починав працювати офіціантом в одному з нічних клубів Житомира. Спочатку не міг перейти на барну стійку, тому влаштувався в піцерію та ресторан у Житомирі. Там я знайшов колегу-однодумця, і ми почали освоювати флейрінг — жонглювання пляшками. Згодом брали участь у чемпіонатах. У 2013 році я поїхав на свій перший чемпіонат зі спідміксингу (швидкого приготування напоїв) і здобув гран-прі, посівши перше місце. Після цього ми працювали над розробкою коктейлів різного типу, особливо для чемпіонатів. Фактично розділили барну справу на два основні напрями: флейрінг — жонглювання пляшками, ефектна шоу-програма та міксологія— скрупульозне, професійне приготування коктейлів, яке набирає актуальності. У 2014-2015 роках ми багато працювали, подорожували, виступали тандемом. Познайомилися з хлопцями, які зараз представляють команду “30+”, вони почали просували нас на корпоративах, весіллях та інших заходах як шоу-програму. Це дало можливість відійти від постійної роботи на ногах і працювати більш дистанційно. У 2015 році я почав виїжджати в зону бойових дій на Донбасі, неофіційно приєднуючись до різних підрозділів. Ми працювали там у складі добровольчих груп.
Сергій Чорний демонструє майстерність флейрінгу
Чи багато у вас власних рецептів коктейлів?
Так, добірка досить велика. Приблизно 120 рецептів — як повністю авторські коктейлі, так і твісти (змінені варіації класичних напоїв). Твісти передбачають, що ми змінюємо деякі інгредієнти у класичному рецепті, але залишаємо основну концепцію напою. Наприклад, класичний “Космополітен” — це горілка, морс і апельсиновий лікер. Ми змінювали деякі компоненти, адаптуючи рецепт, але зберігали загальну ідею коктейлю. З 2014 року нас запрошували до Асоціації барменів України, але ми відмовилися, оскільки на той час коктейльна культура в Житомирі була на дуже низькому рівні. Тому ми підтримували зв’язок із асоціацією через чемпіонати, але паралельно почали формувати власну команду — навчали хлопців як флейрінгу, так і міксології. Часто нас запрошували проводити майстер-класи у навчальних закладах для студентів, які опановували професію бармена-офіціанта. До 2022 року більшість барів і ресторанів у Житомирі працювали за меню, розробленими мною або моїми хлопцями. Ми створювали коктейльні карти не тільки для місцевих закладів, а й для барів у Вінниці, Києві, Дніпрі та Харкові. Згодом я повністю відійшов від роботи за барною стійкою та перейшов у сферу торгівлі алкоголем. Ми почали співпрацювати з компаніями, пропонуючи закладам готові коктейльні меню в обмін на закупівлю певного асортименту алкоголю. Це був наш маркетинговий хід.
Який у вас був улюблений коктейль готувати? І який замовляли найчастіше?
Окрім роботи в барах, ми часто виїжджали на фестивалі, свята, ярмарки — організовували виїзну торгівлю, встановлювали власні точки, домовлялися про продаж коктейлів. Одним із моїх найулюбленіших коктейлів став, який я придумав ще у 2015 році в Житомирі, я його назвав “Польський дім”. Чому саме “Польський дім”? Ми з товаришем, у вільний час дуже любили випити один алкогольний напій, який тоді щойно з’явився на прилавках, він походить з Польщі. Але цей напій був досить солодкий, більш лікерний, а ми ж брутальні чоловіки, тому не могли пити щось занадто солодке. Тому експериментували, розбавляючи цей напій іншими напоями. Пробували варіації з огірком, іншими компонентами, але фінальна версія складалася всього з трьох основних алкогольних інгредієнтів та лайму.
Сергій Чорний демонструє майстерність флейрінгу
Що вас приваблювало в професії бармена?
Насамперед мене завжди цікавила психологія. Моя мама була вихователькою, і вся моя кімната була заставлена книжками, серед яких було багато літератури з психології. Я багато читав і захоплювався психологією спілкування. Бармен — це не лише людина, яка готує коктейлі, а ще й психолог за стійкою. Під час роботи ти постійно взаємодієш із людьми: є легкі гості, з якими спілкуватися приємно і ти кайфуєш від роботи, а є й важкі, хоча я від них так само кайфував, бо саме вони найчастіше залишають найкращі чайові, тому я вчився знаходити до них підхід. Друге, що мене приваблювало, — це нові знайомства. Працюючи барменом, офіціантом чи адміністратором, ти постійно взаємодієш із різними людьми. Сфера гостинності дає змогу знайомитися з цікавими людьми з різних сфер, і це мене також захоплювало. Згодом я зрозумів, що барна справа дає можливість займатися тим, що справді подобається. Я не хотів працювати довгі зміни за стійкою, а прагнув більшої свободи. Завдяки цій сфері я міг: приїхати в заклад, відпрацювати дві години, отримати гонорар; виступити на весіллі чи корпоративі, провести шоу-програму і отримав гонорар; працювати на виїзних заходах, ярмарках, виставках, де ми встановлювали мобільну барну стійку. Цей підхід не лише приносив задоволення, а й був фінансово вигіднимдля мене та моїх колег.
Коктейлі
Бармен — це більше про спілкування чи про майстерність приготування напоїв?
Це і про спілкування, і про майстерність. Ще до 2022 року я знав багато дівчат, які почали працювати за баром. Вони чудово готували напої, з ними було приємно випити каву чи коктейль і просто поспілкуватися. Але вони не працювали в шоу-форматі, не використовували флейрінг, не заводили людей. Я ж дотримувався іншого підходу. Я розумів, що шоу — це спосіб збільшити чайові. Не всім гостям це подобалося: хтось хотів просто швидко отримати свій напій і піти, а комусь навпаки — подобалося видовище, і він був готовий витрачати більше. Раніше в Житомирі барна культура відставала від Києва, Львова та інших міст. Але з часом з’явилися заклади, які почали розвивати коктейльну культуру. Зараз Житомир не відстає від інших міст. Раніше ми брали ефектністю та шоу, а тепер у нас є класні бармени, які готують справді якісні мікси. Це вже вийшло на новий рівень, і туристу, який приїде сюди, буде комфортно — він отримає хороший сервіс, якісні коктейлі та професійне обслуговування.
Коктейль
Що стало ключовою точкою, після якої ви вирішили піти до лав ЗСУ?
У мене був певний досвід, адже я навчався в Житомирському військовому інституті за спеціальністю системного інженера. Крім того, я закінчував кафедру, яка давала можливість служити в спеціальних військах. Пройшовши КМБ у 2012 році, я зрозумів, що армія — це не мій шлях, і тоді це, мабуть, було правильним рішенням. Однак у 2015-му, коли ситуація в країні загострилася, до мене звернулися знайомі, запропонували допомагати. Я приєднався, почав працювати у волонтерському напрямку, спілкувався з багатьма людьми, які згодом стали топовими фігурами у волонтерстві та військовій сфері. Продовжуючи кар’єру в мирному житті, я допомагав, донатив, але розумів, що цього недостатньо. У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, стало зрозуміло, що мене в будь-якому разі призвуть. Я вирішив трохи відстрочити цей момент, і разом із друзями за місяць ми створили благодійний фонд “Справжні українці”, який зараз є, мабуть, одним із найкращих у Житомирі. Одна з перших наших виїзних місій була в Бородянці. Те, що я там надивився, стало поворотним моментом. Повернувшись додому, я прийняв остаточне рішення і подав документи у Головне управління розвідки. Пройшов співбесіду, але процес затягувався. Тоді знайома сказала мені: “Ти ж у душі десантник?”. Я відповів: “Точно”. Вона каже: “Ну то йди в десантно-штурмові війська”. Я погодився, попросився в бойовий підрозділ, і мене направили в 199-й навчальний центр. Далі почалися виїзди, навчання, бойові завдання. Я не змінював місце служби, адже поєднував тилову роботу з бойовою, виконував завдання на передовій. Слава Богу, без поранень. У 2024 роціповернувся з виконання бойових завдань. Зараз маю нову задачу — працюю в парашутно-десантній школі, навчаю військових десантуванню з парашутом і продовжую службу в цьому напрямку.
Сергій Чорний в парашутно-десантній школі
Чи є щось спільне між роботою бармена і військового, хоч це й кардинально різні сфери?
Дуже кардинальні, але, звісно, спільне теж є. Перше — дисципліна. Якщо ти не дисциплінований, то ні в барі, ні в армії тобі нічого не світить. Друге — робота над собою. В обох професіях потрібно постійно вчитися. Коли я став барменом, доводилося перечитувати багато літератури, щоб опанувати всі тонкощі справи. Коли у 2022 році пішов воювати, зрозумів, що мені не вистачає військових знань і навичок. Офіцерське звання передбачає керування людьми, а це — величезна відповідальність. Тож довелося знову братися за навчання: купувати книги, читати, аналізувати, розбиратися. Ще один спільний момент — фізичне навантаження. Бармен, як і військовий, завжди на ногах, постійно в русі, виконує завдання в швидкому темпі. Ну і, звісно, є ще одна паралель. В армії є таке поняття, як “аватари” (ред. ті, хто зловживає алкоголем) — проблемні гості, які створюють труднощі. У барі теж трапляються “проблемні гості”. На жаль, у зоні бойових дій таких “гостей” теж вистачає. Я багато часу провів у Донецькій області і бачив різні ситуації. Але, слава Богу, в центрі, де я зараз працюю, таких проблем уже немає.
Чи були у вас з побратимами якісь свої “фронтові” традиції, пов’язані з чаюванням, кавою чи іншими напоями?
Так. У певний момент у мене почалися проблеми зі здоров’ям, зокрема підвищений тиск. Коли я звернувся до лікаря, він одразу сказав: “Про 5-6 порцій кави забудь, про сигарети теж”. Я зрозумів, що треба змінювати звички. Ще до війни я цікавився чаєм, у мене навіть був бізнес, пов’язаний із цією тематикою. Тож замість кави я повністю перейшов на чай. У Донецькій області, коли був відряджений у один з підрозділів, привіз із собою запаси хорошого китайського чаю. Спочатку хлопці дивувалися, але згодом звикли і самі перейшли на чай. Навіть старшина, який раніше купував каву у величезних кількостях, тепер казав: “Зараз одні чаї”. Хлопці і нині телефонують і запитують, коли я приїду до них на чай. Ця традиція збереглася. Багато хлопців, з якими служив, уже стали ветеранами, приїжджають на підвищення кваліфікації, і ми знову зустрічаємося за чашкою доброго чаю. Всі знають: я ніколи не візьму пляшку віскі, а от хороший чай — це завжди в тему. Тому так і залишилася у нас фронтова чайна церемонія.
Сергій Чорний під час служби
Як ви бачите своє майбутнє після перемоги? Чи хотіли б повернутися до барної справи і чи не думали відкрити власний заклад, присвячений військовим або тим, хто пройшов війну?
Чесно кажучи, я підозрюю, що ця війна на багато років, що я навіть не впевнений, чи бачу себе поза військовою справою. Чи залишусь у ЗСУ — поки що не знаю. Я мобілізований, і якщо колись буде демобілізація, то матиму право одним із перших піти. Щодо повернення в барну сферу — навряд чи. Психологічно мені вже важко. Спілкуватися з новими людьми, особливо з тими, хто не розуміє, через що ми пройшли, буде непросто. Відкривати бар для ветеранів? Це складна справа. Алкоголь і війна — небезпечне поєднання. Багато хто намагається забути пережите, а я не хочу бути тією людиною, яка сприятиме цьому через випивку. Це не мій шлях. Але викладати барну справу — можливо. Ще до війни була пропозиція навчати в одному з навчальних центрів. Це більше для душі, ніж для грошей. Взагалі, бар — не єдине, чим я займався. До мобілізації я працював у продажах, і за рік виріс із торгового агента до заступника директора. У цій сфері є свої плюси й мінуси, але вона мені подобалася. Що далі? Можливо, відкрию свою справу. А можливо, просто залишу все і поїду за кордон — жити і насолоджуватися життям. Час покаже, ніхто не знає.
Коктейль
Бармен, волонтер, військовий: шлях від коктейлів до захисту України
Коктейлі.
