Повномасштабне вторгнення агресора на територію української держави змінило життя кожного. Багато військовослужбовців повернулись знову до лав Збройних сил, щоб стати на захист Батьківщини. У розмові з журналісткою латвійського телебачення командир САДн із позивним “Шаман” поділився своїм бойовим досвідом, де зустрів повномасштабне вторгнення та спогадами про збройну агресію 2014 року.
Життєвий шлях захисника
У мене є дві Батьківщини, перша – це місце де я народився та проживав більшість свого часу у Вінницькій області Немирівському районі до закінчення освітнього закладу, у якому я навчався. Нині ж 12 років проживаю у Бердичеві.
Коли військовий вирішив стати до лав Збройних сил?
В армії з 2011 року, влітку 2021 першого звільнився. Проте 24 лютого під час повномасштабного вторгнення вже прийшов до військкомату та призвався знову.
Інтерв’юєрка не оминула й питань про те, де був військовий, коли країна-агресор здійснила збройний напад у 2014 році.
У березні, коли анексували Крим наш дивізіон підняли за тривогою, ми відповідно зібрались та поїхали на полігон. Провели бойове злагодження і після цього відправили нас у Херсонську область, ми стояли на рубежі між Кримом.
У своїй розповіді військовослужбовець розповів й про службові завдання та бойові звання.
Починав свою службу командиром відділення обчислювачів — це безпосередньо робота на вогневій позиції з командиром взводу. Від мене залежало правильне визначення дальності, корекційного кута до цілі. Потім був сержантом матеріального забезпечення: займався підвозом боєприпасів, харчування, налаштовував побут підрозділу.
З 2015 року обіймав посади командира взводу, командира батареї. У 2016-2021 роках був командиром батареї. Під час повномасштабного вторгнення призвався на посаду командира взводу. Дуже хотів бути на вогневій позиції, виконувати завдання, знищувати ворога. Але так склалося, що мене згодом знову призначили командиром батареї, потім начальником штабу артилерійського дивізіону, а тепер — командиром дивізіону.
Про початок повномасштабного вторгнення
Їздив у Литву у цивільних справах. Пригадую, 21 чи 22 лютого мені телефонував кадровик із військкомату і сказав, що потрібно з’явитися. Я відповів, що буду 24-го.
Десь о 2-й годині ночі приїхав на український кордон, заправився, поснідав і вирішив не ночувати, а їхати далі. О 3-й чи пів на 4-ту ранку прибув до Луцька і побачив перші вибухи ракет. Почав моніторити новини і зрозумів, що почалася повномасштабна війна. Додому приїхав близько 10-11-ї години ранку, швидко прийняв душ, переодягнувся та пішов до військкомату.
Перші відчуття під час вибухів
Я, мабуть, відчував, що так буде. Було передчуття, що повномасштабне вторгнення неминуче. Дуже турбувався за близьких.
Перший тиждень війни показав окупантам, що вони неспроможні подолати Україну як націю, як народ. Вони не очікували такого спротиву.
Слов’янськ 2014 і 2022 року
Серед усіх питань журналістки латвійського телебачення було й е, що стосувалось напрямків, на який військовослужбовець вів бойові дії.
У червні 2022 року ми вже зайшли в зону бойових дій у Слов’янськ. У 2014 році це було перше місто, з якого ми починали відбивати противника. А під час повномасштабного вторгнення знову опинилися на тих самих позиціях. Місцевість я вже знав, тому діяти було простіше.
Бердичівська 26-та бригада
У інтерв’юєрки, як і, мабуть, у багатьох читачів з’явилось питання: чому саме 26-та бригада?
Все своє життя я знаю тільки 26-ту артилерійську бригаду, її колектив, людей. Вони всі патріоти і прагнуть знищити якнайбільше окупантів.
Я завжди кажу: чим більше ми знищимо їх сьогодні, тим менше залишиться на завтра. Але їх так багато, що вистачить і на післязавтра.
Війна 2014 та 2022 років, які відмінності
Війна – страшне слово, яке змушує багато людей завмирати в відчутті страху. На території України бойові дії тривають ще з 2014 року, все почалось зі сходу та вже через 8 років під обстрілами агресора опинилась вся держава.
У 2014 році було простіше, тому що у противника не було таких засобів розвідки, як зараз. Сьогодні війна стала більш технологічною. У 2022 році ще не було “Ланцетів”, відповідно, і захисту від них не існувало.
З кожним роком і ворог, і ми вдосконалюємося. Нам потрібно швидше пристосовуватися до сучасних умов ведення бойових дій: обварювати каркаси, ховати гармати, створювати перешкоди, щоб ворог не міг уражати нашу артилерію.
Про тактику агресора та виклики у війні
Найбільший виклик – Це розвідувальні засоби агресора, “Ланцети” та FPV-дрони на оптоволокні. Вони вже дістають до наших вогневих позицій.
РЕБ нічого не може зробити, єдиний варіант — побачити візуально і знищити з кулемета, автомата чи дробовика.
Вони нищать усе перед собою. Заходять у села й міста, які стають непридатними для життя. Їхня армія рівняє все із землею.
Перемовини очима військового
Мабуть, всі вже бачили, як у світі активно почали обговорювати необхідність перемовин України з країною-агресоркою. Своє ставлення та бачення на цей привід висловив командир САДн.
Про найважчі моменти
Не нам потрібні перемовини, а агресору. Вони вже вичерпали свої ресурси. За останні півтора місяця на лінії фронту я майже не бачу їхньої броньованої техніки.
Бували випадки, коли їхні солдати намагалися здатися, але свої ж їх убивали, щоб ті не потрапили до нас у полон.
Найважчі моменти – коли гине особовий склад, потрібно військовослужбовця доставити додому і дивитись в очі матері чи дружині.
Україна після перемоги.
На питання, якою захисник бачить Батьківщину військовий відповів:
Такою, щоб не ми просилися в ЄС і НАТО, а щоб нас запрошували. Адже за останні роки наші Збройні сили набули колосального досвіду. Нам є чим поділитися і що продемонструвати європейським країнам та військам НАТО.
Після перемоги командир САДн після довгоочікуваної перемоги воліє просто поїхати в українські Карпати з дружиною та донечкою, щоб просто відпочити. Адже, звичайно, через службу, захисники не мають змоги постійно бачитись зі своїми рідними.
Приємно бачити, що навіть журналісти іноземного телебачення цікавляться та турбуються про наших відданих захисників.
Варто зауважити, що військовослужбовці кожного дня боряться з російським окупантом заради того, щоб кожен з нас жив у мирній, незалежній країні. Прикладом цьому є бердичів’янин Дмитро Малик – ще один мужній, хоробрий воїн, який близько п’яти з половиною років віддано захищав Україну та наразі потребує вашої допомоги.
