Замість покарання злочинця – побиття жертви. Замість справедливості – фарс. Замість етичних принципів – лихварство і нажива. Хоч мертвого, аби обідрати. Ті українці, які ще вірили в ідеали т. зв. “цивілізованого світу”, отримали суворий урок: справедливості в ньому не існує. І, може, ніколи й не існувало. Весь цей “цивілізований” світ керується не правдою, а силою і страхом перед тими, хто цю силу має. І це – таке ж просте, як і незмінне. Жертву не лише б’ють (і добивають), її ще й змушують каятися. Бо лише крові замало. Перед смертю потрібна вистава. Жертва має розкаятися – і щиросердно – за власні біди, а її привселюдне вбивство – перетворитися у… самогубство. Американські шоумени чекають кульмінації: чи вибачиться український президент за те, що українці все ще хочуть жити? За те, що не лягли під каток російського танка й не вишикувалися рядочком перед російськими айнзацгрупами? Сподіваюся, ні.
І, як нищівний і послідовний його критик від самого початку – зичу йому не зігнутися, а витримати і ці плювки американських епігонів путіна, і злорадство партійних “українчиків”, які в своїй вузьколобості й малодушності нічим не відрізняються від секти самодурів-трампістів, а закопують Україну зі ще більшим завзяттям, аніж росіяни. Закопують, суки, самі себе, підігруючи погані.
А осердя і щит цивілізації – це Україна.
