Що відомо про видатного уродженця Житомира Валерія Шевчука, який помер сьогодні вранці

Про Валерія Шевчука:

Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к (нар. 20 серпня 1939, Житомир — помер 6 травня 2025) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Молодший брат письменника та радянського дисидента Анатолія Шевчука.

Життєпис

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення школи у 1956 році хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Вступити не вдалося, тому він повернувся додому. Працював підсобним робітником під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя».

У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.

У 1961 р. дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Навесні 1961 р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться». На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.

У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована.

Після закінчення університету Валерія Шевчука було відправлено до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був призваний до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

Повернувся додому у 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі.

У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи.

У 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.

У 1969 р. він написав повість «Золота трава» і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся в 1980 р. і зробив остаточну редакцію в 1983 р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань.

У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе». Протягом 1979—1999 pp. Валерій Шевчук видав книги:

• «Крик півня на світанку» (1979);
• «Долина джерел» (1981);
• «Тепла осінь» (1981);
• «На полі смиренному» (1983);
• «Дім на горі» (1983);
• «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984);
• «Барви осіннього саду» (1986);
• «Три листки за вікном» (1986);
• «Камінна луна» (1987);
• «Птахи з невидимого острова» (1989);
• «Дзиґар одвічний» (1990);
• «Дорога в тисячу років» (1990);
• «Панна квітів» (1990);
• «Із вершин та низин» (1990);
• «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994);
• «У череві апокаліптичного звіра» (1995);
• «Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995), «Око прірви» (1996);
• «Жінка-змія» (1998);
• «Юнаки з вогненної печі» (1999);
• «Біс плоті» (1999) та ін.

З 1988 р. Валерій Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України.

На сьогодні В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».

Родина: дружина Неоніла (нар. 1943), доньки Мирослава (нар. 1968) та Юліана (нар. 1972); внук Богдан (нар. 1997).

У квітні 2021 року Людмила Зубко презентувала у рідному місті письменника книгу «Стежка в траві. Житомирська сага». Місцева громадська організація у 2020 році взяла на себе друк твору, тому наразі книга з’явилася у бібліотеках і містяни зможуть безплатно її прочитати.

Помер 6 травня 2025 після важкої хвороби.

Творчий доробок

Валерій Шевчук вважається одним з фундаторів Житомирської прозової школи.^[8] У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.

Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982), роман-есей «Мисленне дерево» (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16-19 століть «Пісні Купідона» (1984), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986—1987 рр. та інше.

Твори

(хронологічно)

• «Серед тижня» (1967, збірка оповідань і повістей)
• «Набережна 12» (1968)
• «Середохрестя» (1968, повість)
• «Вечір святої осені» (1969)
• «Крик півня на світанку» (1979)
• «Долина джерел» (1981)
• «Тепла осінь» (1981)
• «На полі смиренному» (1983, роман)
• «Дім на горі» (1983, роман)
• «Двоє на березі» (1984)
• «Маленьке вечірнє інтермецо» (1984)
• «Барви осіннього саду» (1986)
• «Три листки за вікном» (роман, 1986)
• «Мисленне дерево» (1986, роман-есей)
• «Камінна луна» (1987)
• «Птахи з невидимого острова» (1989, повість)
• «Сповідь» (1989, повість)
• «Мор» (1989, повість)
• «Дзиґар одвічний» (1990)
• «Дорога в тисячу років» (1990)
• «Панна квітів» (1990, збірка казок)
• «Із вершин та низин» (1990)
• «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994)
• «У череві апокаліптичного звіра» (1995, збірка оповідань)
• « Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995)
• «Око Прірви» (1996, роман)
• «Жінка-змія» (1998)
• «Юнаки з вогненної печі» (1999)
• «Біс плоті» (1999, збірка оповідань)
• «Срібне молоко» (2002, роман)
• «Тіні зникомі. Сімейна хроніка» (2002, роман)
• «Темна музика сосон» (2003, роман)
• «Сад житейський думок, трудів та почуттів» (2003, автобіографія)
• «Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту» (2006, повість)
• «Драматургія» (2006, збірка п’єс)
• «Привид мертвого дому (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2005)
• «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима» (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2008)
• «Роман юрби» (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2009)
• «Місто днів» ( 2015, збірка поезій)
• «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—XVIII століть. Книга 1»(К., Кліо, 2019. ISBN 978-617-7023-98-1)
• «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—XVIII століть. Книга 2»(К., Кліо, 2019. ISBN 978-617-7023-99-8)

Упорядковані видання

• «Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу». Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. (2003, збірка казок і легенд)