Сальвадо́р Далі́ (повне ім’я: Сальвадор Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, 11 травня 1904, Фігерас — 23 січня 1989, Фігерас) — іспанський (каталонський) художник, скульптор, гравер, письменник, один з головних представників сюрреалізму XX століття.
Талант Сальвадора до малювання з’явився у досить юному віці. Уже в чотирирічному віці він, з дивною для такої маленької дитини старанністю, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому було шість років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, намальований олійними фарбами на дерев’яній дошці. Далі цілими днями просиджував у маленькій, спеціально призначеній для цього кімнаті, малюючи картини. У містечку Фігерасі Далі брав уроки малювання у професора Жоана Нуньєса. Серед улюблених картин молодого Далі була композиція французького художника Мілле «Анжелюс» (перше слово молитви «Angelus Domini», що означає «Ангел Господній»), де зображена сцена вечірньої молитви збирачів картоплі
У картинах Далі того часу можна помітити вплив кубізму («Молода дівчина», 1923). У 1925 році з 14 по 27 листопада проходить перша персональна виставка його робіт у галереї Далмау. На цій виставці були 27 картин і 5 малюнків генія-початківця. Школа живопису, у якій він навчався, поступово розчаровувала його, і в 1926 році Далі покинув академію. У цьому ж році Сальвадор Далі виїхав до Парижа, намагаючись знайти там для себе щось до душі. Вступивши до групи, яка об’єдналася навколо Андре Бретона, він почав створювати свої перші сюрреалістичні роботи («Кров солодша від меду» 1928; «Світлі радощі» 1929). На початку 1929 року відбулася прем’єра фільму «Андалузький пес» за сценарієм Сальвадора Далі і Луїса Бунюеля. Сценарій створили лише за шість днів. Після скандальної прем’єри цього фільму автори запланували ще один фільм «Золота доба». У 1929 році сюрреалізм став суперечливим питанням, для багатьох — неприйнятною течією у живописі
На початку 30-х років Сальвадор Далі вступив у конфлікт із сюрреалістами на політичному підґрунті. Його захоплення Адольфом Гітлером і монархічні прихильності розходилися з ідеями Бретона.
Після приходу до влади каудильйо Фрáнко у 1936 році Далі свариться із сюрреалістами, які займають ліві позиції, і його виключають з групи. Далі порвав із сюрреалістами після того, як ті звинуватили його в контрреволюційній діяльності. У відповідь Далі не без підстав заявляє: «Сюрреалізм — це я». Насправді Сальвадор був аполітичним, і навіть його монархістські погляди слід було розуміти сюрреалістично, так само, як і постійно рекламовану ним сексуальну пристрасть до Гітлера. Він жив сюрреалістично, його висловлювання і роботи мали ширший і глибший зміст, ніж інтереси конкретних політичних партій. Так, 1933 року він намалював картину «Загадка Вільгельма Телля», де зобразив Вільгельма Телля в образі Леніна з величезним задом.
Між 1936 і 1937 роками Сальвадор Далі пише одну з найвідоміших картин «Метаморфоза Нарциса». Одночасно виходить його літературна праця «Метаморфози Нарциса. Параноїдна тема». Раніше, 1935 року, в праці «Викорінення ірраціонального» Далі сформулював теорію параноїдально-критичного метод
У 1937 році Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живописом епохи Відродження. Далі був у захопленні від творів Відродження. У його власних роботах починає домінувати правильність людських пропорцій та інші риси академізму. Незважаючи на відхід від сюрреалізму, його картини, як і раніше наповнені сюрреалістичними фантазіями. Пізніше Далі (в найкращих традиціях своєї зарозумілості і епатажності) приписує собі порятунок мистецтва від модерністської деградації, з чим пов’язує своє власне ім’я («Salvador» в перекладі з іспанської означає «Спаситель»)
Після окупації Франції німцями в 1940 році Далі їде у США (Каліфорнію), де відкриває нову майстерню. Він живе разом з Галою з 1940 по 1948 роки.
В американський період Далі приступив до циклу картин на релігійну тематику. «Спокуса Святого Антонія» (1946), «Мадонна порту Льїгат» (1949), «Відкриття Америки Христофором Колумбом» (1959) та інші полотна створили йому славу «католицького живописця». Сам він говорив, що в католицькій релігії його полонило «рідкісна досконалість задуму». У 1949 році Далі навіть удостоївся аудієнції у Папи Римського Пія XII (пізніше його запрошував до Ватикану і Папа Іоанн XXIII). Але при цьому художник уважно стежив і за досягненнями науки. Він написав «Атомну Леду» (1949) та «Ядерний хрест» (1952).
У 1942 році Сальвадор Далі випускає белетризовану автобіографію «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим». Коли ця книга у 1942 році була видана, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританських кіл суспільства. Його літературні спроби, як і художні твори, як правило, виявляються комерційно успішними.
Він співпрацює з Волтом Діснеєм. Той пропонує Далі випробувати свій талант у кіно — мистецтво, яке в той час було овіяне ореолом чаклунства, чудес і широких можливостей. Але запропонований Сальвадором проект сюрреалістичного мультфільму Destino був визнаний комерційно недоцільним, і робота над ним була припинена. Далі працює з режисером Альфредом Хічкоком і малює декорації для сцени сну з фільму «Заворожений». Однак сцена увійшла в фільм дуже урізаною — знову ж таки з комерційних міркувань.
Далі, як правило, подобалася активна діяльність, і разом з Галою, яка постійно поруч з ним, він став відомий всім Сполученим Штатам Америки як король сучасного мистецтва. Далі також знайшов час, щоб написати роман «Приховані обличчя» про групу аристократів на порозі Другої світової війни
З часом ностальгія за батьківщиною бере своє, і в 1948 році він повертається в Іспанію. Перебуваючи у Порт Льїгаті Далі звертається у своїх творах до релігійно-фантастичної тематики. У 1953 році проходить велика ретроспективна виставка Сальвадора Далі в Римі. На ній представлені 24 картини, 27 малюнків і 102 акварелі. Раніше, в 1951 році, напередодні холодної війни, Далі розробляє теорію «атомарного мистецтва», опубліковану в цьому ж році в «Містичному маніфесті». Далі ставить перед собою мету донести до глядача ідею про сталість духовного буття навіть після зникнення матерії («Голова Рафаеля, що відривається», 1951). У 1959 році Далі і Гала облаштували свій будинок у Порт-Льїгаті. На той час вже ніхто не міг сумніватися в геніальності художника. Його картини купувалися за величезні гроші шанувальниками та любителями розкоші. Величезні полотна, написані Далі в 60-х роках, оцінювалися у величезні суми. У багатьох мільйонерів вважалося шиком мати в колекції картини Сальвадора Далі.
У 1973 році у Фігерасі був відкритий «Музей Далі». Цей незрівнянний сюрреалістичний витвір і нині захоплює відвідувачів. Музей є ретроспективою життя великого художника.
Сальвадору Далі прийшла ідея побудувати музей для своїх робіт. Незабаром він взявся за перебудову театру у Фігерасі, своїй батьківщині. Театр був зруйнований під час громадянської війни в Іспанії. Над сценою було споруджено гігантський геодезичний купол. Розчистили і розділили на сектори глядацьку залу. У секторах могли бути представлені його роботи різних жанрів.
Далі сам розписав вхідне фоє, зобразивши себе і Галу, які відмивають золото у Фігерасі, з ногами, що звисають зі стелі. Салон був названий Палацом вітрів, за однойменною поемою, в якій розповідається легенда про східний вітер, чия любов одружилася і живе на заході, тому завжди, коли він наближається до неї, він змушений повернутися назад, на свою землю. Коли він повертаються — то плаче, і на землю падають його сльози. Ця легенда дуже сподобалася містику Далі
Іншу частину свого музею Сальвадор Далі присвятив еротиці. Як він часто любив підкреслювати, «… еротика відрізняється від порнографії тим, що перша приносить всім щастя, а друга — лише невдачі»
У Театрі-музеї Далі було виставлено багато його робіт та інших дрібничок. Музей відкрився у вересні 1974 року і був схожий не стільки на музей, скільки на базар. Там, серед іншого, були результати експериментів Далі з голографією, з якої він сподівався створити глобальні тривимірні образи. Його голограми спочатку виставлялися в галереї Кнедлер в Нью-Йорку в 1972 році. Він перестав експериментувати в 1975 році. Крім того, в Театрі-музеї Далі демонструвалися подвійні спектроскопічні картини із зображенням оголеної Гали на тлі картини Клода Лорена та інші предмети мистецтва, створені Далі
У 1982 році Музей Сальвадора Далі, відкритий у Клівленді, штат Огайо, який містив велику частину його робіт, переїхав до Сент-Пітерсбергу, штат Флорида. Центр Жоржа Помпіду у Парижі влаштував велику ретроспективу робіт Далі в 1979 році. Її пізніше послали через Ла-Манш до галереї «Тейт» у Лондоні. Подвійний показ ретроспективи дозволив широким верствам населення Європи ознайомитися з роботами Далі і приніс йому широкий розголос.
Серед нагород, які посипалися на Далі, було членство в Академії витончених мистецтв Франції. Іспанія удостоїла його найвищої честі, нагородивши Великим хрестом Ізабелли-католички, який йому вручив король Хуан Карлос I. Далі був оголошений маркізом де Пубол у 1982 році. Незважаючи на все це, Далі був нещасний і почував себе погано. Він багато працював. Все своє життя він захоплювався італійськими художниками епохи Відродження, тому почав малювати картини в манері, ближчій до стилю епохи Відродження. Він також почав малювати у вільному стилі. Лінійний, експресіоністський стиль, що нагадує манеру Вінсента ван Гога, проявився у такій його картині, як «Ліжко та приліжковий столик люто атакують віолончель» (1983), де чіткі класичні лінії ранніх робіт Далі поступаються більш вільному, романтичнішому стилю.
У кінці 1983 року його настрій, як здавалося, трохи покращився. Він почав іноді прогулюватися садком, малювати картини. Але це тривало не довго. З віком розумова діяльність поступово втрачала колишню гостроту і ясність.
30 серпня 1984 року в будинку Далі сталася пожежа. Він уже кілька днів був прикутий до ліжка, коли якимось чином воно загорілося. Можливо, причиною була несправна лампа, що стояла біля ліжка. Запалала вся кімната. Йому вдалося доповзти до дверей. Роберт Дешарне, який керував справами Далі протягом багатьох років, врятував його від смерті, витягши з охопленої вогнем кімнати. Опіки на тілі художника займали 18 % шкіри. У лютому 1985 року стан Далі дещо покращився, і він зміг дати інтерв’ю найбільшій іспанській газеті «Паїс».
У Сальвадора Далі, як у людини оригінальної, і домашній улюбленець був незвичайним. Далі був дуже прив’язаний до свого екзотичного друга — гігантського мурахоїда, вигулював його вуличками Парижа та навіть брав із собою на світські вечори
Також тримав в якості домашньої тварини оцелота на ім’я Бабу.
Відвідуючи виставку сюрреалістичної творчості в Лондоні 1936-го, одягнувся в костюм водолаза
Для нью-йоркського магазину «Bonwit Teller» у 1939 році Сальвадор Далі створив інсталяцію «День і ніч» з манекенами, що плавали у ваннах. Власник замінив манекени на менш кричущого вигляду, в результаті Далі влаштував у магазині погром і одна з ванн випала на вулицю, розбивши вітрину. Далі скористався цим для ефектної появи на публіці, вискочивши слідом
У Парижі в 1958 році він ніс батон хліба довжиною 12 метрів
Сьомого грудня 1959 року в Парижі відбулася презентація овосипеда (ovocypede): пристрою, який придумав Сальвадор Далі і втілив у життя інженер Лапарра. Овосипед — це прозора куля з закріпленим всередині сидінням для однієї людини.
Співачка Шер і її чоловік Сонні Боно, в 1970-і відвідали вечірку Сальвадора Далі, яку він проводив в Нью-Йоркському готелі Plaza. Там Далі підклав їй на сидіння виріб у формі риби, що виявився дистанційно контрольованим вібратором
Сальвадор Далі також відомий як екстравагантний дизайнер. Зокрема він створював незвичайного вигляду меблі: крісло з ніжками в формі людських ніг та бильцем у формі руки; оббите хутром крісло, спинка якого ввігнута, наче там сидить невидима людина; столик у вигляді опудала ягняти; диван, що виглядає як губи . Впродовж життя розробляв дизайн прикрас за мотивами своїх картин, а в 1950, спільно з Кристіаном Діором, — костюм із шухлядами Інший одяг його дизайну — «сукня-скелет» з подібними на кістки складками абсурдно мале бікіні Також відомий за телефон зі слухавкою у формі омара
У 1969 році Сальвадор Далі створив логотип карамелі «Чупа Чупс» для Енріке Берната. Той звернувся до свого земляка Сальвадора Далі з проханням намалювати впізнаваний логотип. Геніальний художник взяв за основу тодішній логотип у формі жовтої квітки, але прибрав зображення самої карамелі та чорне обведення, додав світлішого відтінку і змінив шрифт
«Золота доба» (1930) — фільм, знятий Далі у співпраці з Луїсом Бунелем. Являє собою низку історій, об’єднаних темою насильства.
«Враження від верхньої Монголії» (1975) — єдиний завершений за життя Далі його фільм. Оповідає історію про експедицію, яка вирушила на пошуки величезних галюциногенних грибів. Більшу частину відеоряду «Вражень від Верхньої Монголії» складають мікроскопічні плями сечової кислоти на латунній смужці. «Автором» цих плям був маестро. Протягом декількох тижнів він «малював» їх на шматочку латуні.
«Destino» (2003) — анімаційний фільм компанії «Волт Дісней». Розробка почалася із співпраці Далі з американським аніматором Волтом Діснеєм ще в 1945 році, але була відкладена внаслідок фінансових проблем компанії.
Картини
Пейзаж біля Фігераса (1910)
Свято в Фігерасі (1914—1916)
Сад в Льяне (1920—1921)
Мрії нічних прогулянок (1922)
Кубістичний автопортрет (1923)
Портрет Луїса Буньюеля (1924)
Пляшка рому з сифоном (1924)
Мед солодший за кров (етюд) (1927)
Похмура гра (1929)
Перші дні весни (1929)
Великий мастурбатор (1929)
Постійність пам’яті (1931)
Ранішні фантазії (1932)
Привид Вермера Делфтського, здатний послужити й столом (1934)
Морфологічне ехо (1934-1936)
Археологічний відгомін «Анжелюса» Мілле (1935)
Осінній канібалізм (1936)
М’яка конструкція з вареними бобами (1936)
Жирафа у вогні (1937)
Метаморфози Нарциса (1937)
Лебеді, які відображаються у слонах (1937)
Поява обличчя і вази з фруктами на березі моря (1938)
Висока мить (1938)
Обличчя війни (1940)
Невільницький ринок з появою невидимого бюста Вольтера (1940)
Мед солодший за кров (1941)
Сон, викликаний польотом бджоли навкруги граната за секунду до пробудження (1944)
Галарина (1944—1945)
Кошик з хлібом (1945)
Спокуса святого Антонія (1946)
Слони (1948)
«Атомна Леда» (1949)
Атомна Леда (1949)
Мадонна Порт-Льїгата (три версії, 1949, 1950)
Христос святого Іоанна від Хреста (1951)
Галатея зі сферами (1952)
Дезінтеграція постійності пам’яті (1952—1954)
Розп’яття або Гіперкубічне тіло (1954)
Содомське самовдоволення невинної діви (1954)
Таємна вечеря (1955)
Живий натюрморт (1956)
Відкриття Америки Христофором Колумбом (1958—1959)
Ловля тунця (1966—1967)
Галюциногенний тореадор (1968—1970)
Хвіст ластівки (1983)
