«Зорі, як очі, Дивляться скрізь на нас. Серце не хоче, Щоб промайнув цей час…»
Авторові вірша супершлягера «Кохана» ІГОРЮ БАРАХУ 27 червня сповниться 93! ШАМПАНСЬКОГО!
Усе почалося влітку 1962–го. Ігорю Бараху дуже подобалися мелодії зовсім ще юного Ігоря Поклада. І він, лікар за фахом та поет за покликом серця, як це звично роблять автори віршів, зателефонував йому сам. Композитор погодився зустрітися.
Звісно, що цей незабутній день Ігореві Бараху Игорь Барах запам’ятався на все життя:
«Ігор Поклад тоді винаймав у Києві кімнату на вулиці горького. Пригадую, що рояль до помешкання не входив через двері, то довелося його просувати через вікно. А я тоді працював лікарем на швидкій допомозі і у вільний від роботи час пописував собі віршики. Дечим хотів поділитися з Покладом. Ігор же глянув на них і запропонував послухати мелодію, яку він написав у 18 років, тобто в 1959–му. Ми прослухали дивовижну річ й Ігор запропонував: «Напиши вірш російською мовою». Я ж відразу парирував: «Ні, на таку мелодію він може бути написаний лише українською».
Покладова мелодія зачарувала і звучала в мені звідусіль. Деякі кусочки народилися навіть в автобусі, в якому повертався від Ігоря. Спочатку — приспів: «Кохана, мрій кришталевих цвіт, Кохана, тобі дарую світ, Кохана, сонце і небо, Море і вітер — це ти, це ти…» Ніякого імені не було, у світлому образі «Коханої» бачив свою дружину Поліну. Відтак за кілька годин написав весь вірш. Знаю наскільки Ігор прискіпливий і вибагливий до кожного наголосу, кожної заокругленої букви, у «Коханій» не підправив жодного слова. Пісня народилася цнотливо.
Першим виконавцем став Костянтин Огнєвий. Він поніс її у світи зі своєї цікавої подачі. А першою її у жіночому варіанті, тобто «Коханий» заспівала Ліна Прохорова. Де тільки і хто тільки її не співав. Безперечно, що мені та Ігореві Покладу надзвичайно приємно, що радянська влада дозволила заспівати нашу пісню на Міжнародному пісенному конкурсі. 1969 року на фестивалі «Золотий Орфей» Юрій Богатиков за задушевне виконання «Коханої» отримав другу премію. Уперше українська пісня увірвалася на міжнародний пісенний олімп.
А велику пластинку «Koсhana» польської групи «Trubadurzy» («Трубадури») — навіть назву взяли нашу, не тільки заспівали польською — «діставав» у Києві з–під прилавка по великому блату. Я мав друзів у Міністерстві культури і вони сприяли цьому. У кінці 1960–х поляки концертували в київському Палаці спорту. У якийсь момент на сцену вийшов конферансьє і з акцентом сказав, що колектив виконує лише власні твори. Але в концертній програмі прозвучить пісня, авторами якої є кияни. Варто визнати, що філігранний переклад зробив Януш Кондратович — польський поет–пісняр, який писав для «Червоних гітар», Ірени Сантор, Халіни Францков’як, Анни Янтар, Здіслави Сосніцкої. А також для «Трубадурів».
Коли зазвучала «Кохана», я поруч з київським помешканням Ігоря Поклада Ігор Поклад на вулиці Павлівській у кредит купив трикімнатну кооперативну квартиру. Мій будинок стояв бік у бік з Покладовим (його, правда, на тургенєвській вулиці). На перший внесок довелося позичити багато грошей. Навіть не уявляв тоді як зможу віддати цю, на той час для мене чи не космічну суму. Треба було повернути дві тисячі з чимось, а моя лікарська зарплата на півтори ставки в Київському ортопедичному інституті рівнялася 110 карбованцям. Але на мене, як манна небесна, звалилися, слава Богові, авторські гонорари за виконання «Коханої». Отримував 500–600 карбованців щомісяця. Так пісня допомогла сплатити за чотири місяці борги. Квартира була чудова, величезна. Я навіть не повірив, що матиму тоді такі хороми…»
Кохана.
Вірш Ігоря Бараха. Музика Ігоря Поклада.
Зорі, як очі,
Дивляться скрізь на нас.
Серце не хоче,
Щоб промайнув цей час.
Хай в цю хвилину
Піснею лине
Понад землею радість моя.
Приспів:
Кохана! Мрій кришталевих цвіт.
Кохана! Тобі я дарую світ.
Кохана! Сонце і небо,
Море і вітер — це ти, це — ти.
Кохана! Сонце і небо,
Море і вітер — це ти, це — ти.
Луки і доли
Зазеленіли враз.
Вірю, ніколи
Щастя не зрадить нас.
Вірю і знаю,
Нам нагадає
Подих весняний вечір оцей.
Приспів.
