Тема рідкоземельних металів (далі РЗМ) нині в ТОПі новин. Після берилію і циркону в Поліському заповіднику на Перганському Рудному Полі прогнозовано буде видобуток ще й рідкоземельних металів (далі РЗМ).
Є така штука, як геополітика. Вже йде не тільки українсько-російська війна, але і війна за РЗМ. Є солідні кампанії з Китаю, США, Австралії, Канади. Є китайська мегафірма, котра має 70 % китайського виробництва РЗМ. США можуть скоро вичерпати власні запаси РЗМ. В 2025р. в США в Техасі має запрацювати потужний завод з переробки руд РЗМ. Фахівці кажуть, що можливий дефіцит РЗМ. Чи зможуть домовитись США і Китай про рідкоземельні метали і чи продовжаться торгівельні війни? Мабуть, війни будуть. Китай, фактично ввів заборону на експорт РЗМ. США поспішає створювати власні потужності по виробництву РЗМ і на це мабуть підуть місяці, а не роки. США вже не лякає екологія, потреби у воді, енергетиці, підземне чи наземне вилуговування. Окрім Китаю і США повний цикл виробництва РЗМ налагоджують і інші країни (див. графік).
Але про що не хочуть говорити політики, геологи-фахівці і українські ЗМІ? По-перше, електромобілі не такий вже екологічно безпечний вид транспорту, бо на виготовлення авто потрібні матеріали, котрі при їх виготовленні завдають шкоди довкіллю. По-друге, існує повчальна для нас історія еколого-соціальногоопору щодо видобування і переробки РЗМ. Біда в тому, що на екологію і здоров’я людини при добуванні РЗМ ніхто не хоче звертати уваги. Часто все закінчується порушенням прав людини, екокатастрофами, корупцією, ігноруванням прав місцевих громад. Протести придушують. Є переслідування, репресії, фізичне насильство. Є зрозуміло цивілізоване суспільство з іншими правилами гри. Так в Канаді суд скасував рішення щодо концесії на видобуток РЗМ поблизу озера Веттерн, бо матеріали Оцінки впливу на довкілля містили недостовірну інформацію. В ще там була територія Natura 2000. Історія схожа на ситуацію в Поліському заповіднику, але тут ніхто не бере в концесію заповідник, бо за концесію треба платити великі гроші. По-третє, підкреслення, евтрофікація, токсичність. Руду спочатку подрібнюють. Потім йде флотація (відділяють від супутніх матеріалів) за участі великої кількості води. Далі крекінг і робимо розчинні солі. Тут часто використовують сірчану кислоту. Навкруги летить ще й радіоактивна пилюка. Шахтні стічні води з важкими металами і кислотністю потрібно відкачувати і кудись дівати. Будуть великі хвостосховища, з яких токсичні речовини можуть потрапити в грунт і воду. Далі вилуговування. Далі електроліз розплавлених солей. І все це буде в густонаселеній Україні, а не десь в безлюдній пустелі чи в горах. Далі, багато незаконного добування рідко земельних металів є в Китаї і мабуть буде в Україні. Всюди відчувається брак інформації про добування РЗМ і екологічні наслідки. Я з подивом почув недавно інтерв’ю однієї геологині, доктора наук про те, що нині існують якісь суперсучасні технології, котрі екологічно безпечні. Щось можна мінімізувати, але технологічний процес складний і вплив на довкілля катастрофічний. Співіснувати заповідник і видобуток РЗМ не зможе.
М’янма може слугувати добрим прикладом того, що станеться з Поліським заповідником після добування руд. До речі, добування руд там контролюють озброєні групи. Пейзаж з бірюзовими озерами-кар’єрами, але без життя.
