Олександр Коз’яков із Житомирщини до повномасштабного вторгнення працював на підприємстві та збирався на заробітки до Польщі. Після 24 лютого 2022 року замість валізи взяв до рук зброю. Зараз він займається рекрутингом.
Військовослужбовець механізованого батальйону 30-ої окремої механізованої бригади Олександр Коз’яков розповів Суспільному, що незадовго до повномасштабного вторгнення разом із дружиною придбав будинок у Словечанській громаді. На той час працював на місцевому підприємстві та чекав на відкриття робочої візи, щоб поїхати на заробітки до Польщі. Утім, після 24 лютого 2022 року пішов до військкомату.
“Першого дня війни я встав о шостій ранку, зробив собі канапку з чаєм — збирався на роботу, мав забрати розрахунок. А дружина почала бігати по хаті. Дитині тоді було два роки, і завжди, коли вона спала, мала бути тиша. А тут — крики дружини: “На нас напали”. Я за ту сумку, з якою мав їхати до Польщі, і одразу поїхав до військкомату в Овруч”, — пригадав Олександр Коз’яков.
Олександр Коз’яков
Із 2022 року Олександр Коз’яков брав участь у боях під Бахмутом, Лиманом, Соледаром, а також у Серебрянському лісі на Луганщині. За його словами, вперше відчув страх за своє життя та побратимів у вересні того ж року в селі Зайцеве під Бахмутом.
“Завдання було провести розвідку, завести людей і прикривати їх, поки вони окопуються й займають позиції. Перші два дні було нормально, а на третій усе почалося: пішли ворожі танки, все підряд. Це було найстрашніше — я вперше побачив, як убило побратима. До того бачив поранення. Першим із моєї групи загинув Ігор Мєсніков, позивний Лєший”, — розказав Олександр Коз’яков.
Олександр Коз’яков з побратимами
Зі слів Олександра, він часто згадує, як рятував поранених побратимів у Серебрянському лісі на Луганщині.
“Ми їх і несли, і тягнули. Даєш товаришу автомат, а сам тягнеш. Потім уже зробили ноші — на ношах несли. Близько двох кілометрів несли їх поламаним лісом”, — пригадав військовий.
Олександр Коз’яков розповів, що на війні побратими стали для нього другою родиною.
“З тими, з ким я був хоча б місяць і разом вів бойові дії, вони стають ближчими за родину. Це правило виживання: якщо не допоможеш побратиму — загинеш сам. Що потрібно на війні? Багато копати, швидко бігати і носити важкі речі”, — сказав Олександр.
Олександр Коз’яков під час служби
Зі словами військового, він привчив себе спати під звуки вибухів у бліндажі, а жувальною гумкою заспокоювати нервову систему.
“Я десь начитався, що потрібно жувати жувальну гумку. Ми ж як тварини: коли тварина жує — вона думає, що в безпеці”, — говорить Олександр Коз’яков.
Згодом Олександру запропонували перевестися за станом здоров’я. Нині він займається рекрутингом військовослужбовців.
“Ми проводимо ярмарки вакансій із військових спеціальностей у центрах зайнятості. Потрібні водії, оператори дронів, ті, хто комплектуватиме дрони. І, звичайно, піхота, кулеметники”, — повідомив військовослужбовець.
Олександр Коз’яков розповів, що з кожним рекрутом проводить співбесіду. За його словами, важливо, щоб військовослужбовець був вмотивованим.
“Я спілкуюся з людиною і розумію, чи вона справді хоче. Якщо ні — то вона нам не потрібна, бо в майбутньому від неї буде лише шкода. Це моя особиста думка”, — зазначив Олександр.
Олександр Коз’яков
Зі слів Олександра Коз’якова, він мріє про перемогу України та про те, щоб більше часу проводити з родиною.
Олександр Коз’яков з донькою Мар’яною
Дружина Олександра Коз’якова Зоя та донька Мар’яна
