Житомир і зараз здебільшого «уквітчаний» кам’яними бордюрами, цементними стінами та різноманітними сталевими, залізними або залізобетонними загорожами і перегородками в громадських місцях. Тоді, коли їх зводили, про зручність, комфорт і безпеку громадян особливо ніхто не думав. Все мало служити довговічно, непорушно і твердо. Одні тротуарні бордюри чого варті, раніше їх клали переважно із важких каменюк, які просто закопували або забивали в землю. Дешево і сердито, проте люди об них частенько розбивали взуття і ноги, а автомобілісти – автомобілі. Такого в Європі давно немає, бо камінь, залізо і цемент там давно замінили на м’який пластик або резину.
А для осіб з інвалідністю у європейців все доступно, все позначено і все надзвичайно комфортно. Ці соціальні норми в них діють вже давно і постійно вдосконалюються.
А між тим, у червні на сайті Житомирської міської ради опублікували проект рішення сесії, у якому йшлося про затвердження схеми безбар’єрного маршруту “Рух без бар’єрів” протяжністю 10,5 кілометра в межах вулиць Київська – Вітрука – Велика Бердичівська. Згідно із цим проектом, зробити цей один великий маршрут безбар’єрним планують до 2030 року, включно. Відомо також, що весь маршрут безбар’єрності сягає понад 21 кілометр і має на меті до 2030 року забезпечити повний доступ до кожної установи, зупинок та магазинів на вулицях Київська, Велика Бердичівська, Театральна та Вітрука. На інших вулицях, за логікою міських чиновників, безбар’єрність, мабуть, не потрібна.
І треба зазначити, що роботи по створенню доступного міського середовища у Житомирі вже розпочалися. Так, наприкінці весни у Житомирі розпочали облаштовувати маршрут безбар’єрності по вулиці Київській, протяжністю у 2 кілометри 600 метрів (від перехрестя вулиць Небесної Сотні — Київська до перехрестя вулиць Івана Мазепи — Київська). На сайті Житомирської міської ради зазначено, що у рамках ремонту передбачено облаштування пониження бордюрів у зонах пішохідних переходів, облаштування зручних з’їздів, укладання тактильної плитки для осіб з порушенням зору, а також заміну дорожнього покриття, ремонт і заміну люків, решіток, бортового каменю, тощо. Загалом, поточний ремонт вулиці Київської мав тривати до кінця липня, але фінішну дату, як завжди, трохи перенесли. Але справа тут не лише у датах, але й в підходах і коштах. Відомо, що у травні цього року комунальне підприємство “Управління автомобільних шляхів” Житомирської міської ради уклало договір з виконавцем робіт на суму майже 13,5 мільйона гривень. За ці кошти також планують відремонтувати проїжджу частину вулиці Київської. Гроші великі, а що ж зроблено?
Якщо ж пройтися або проїхатися по відремонтованій частині вулиці Київської, то наприклад нових люків і решіток там зовсім не помітно, нової тактильної плитки також, хоча асфальтове покриття проведено більш-менш якісно. «Совкові» загорожі і кам’яні бордюри прибрані не скрізь. І це не схоже на європейський підхід до проблеми безбар’єрності, а більше нагадує звичайний ремонт дорожнього покриття. До речі, переважна більшість магазинів, кафешок і контор уздовж Київської не обладнані навіть необхідними пандусами, не кажучи вже про підйомники.
Тому весь цей «рух безбар’єрності» в Житомирі більше нагадує імітацію, а не справжню роботу. А щоб не видавати бажане за дійсне, деяким відповідальним житомирським чиновникам варто було б поїхати, наприклад, хоча б до сусідів у Польщу і подивитися, як у них вирішили цю важливу соціальну проблему. Перейняти усталений досвід у європейців зовсім не соромно, якщо своїх «півкуль» не вистачає.
Хома Невіруючий
