На день святого Вацлава, 28 вересня 1938 року, всього за кілька годин до підписання Мюнхенської угоди, у Житомирі відбулася найбільша одноденна масова розправа над чехами в історії СРСР.
Команда НКВД розстріляла 80 чоловіків, звинувативши їх у належності до вигаданої «чеської шпигунської організації», яка нібито співпрацювала з чехословацькою розвідкою. Це була кульмінація так званої «операції проти чеського товариства».
Хто стали жертвами?
Переважно це були селяни, ремісники, підприємці – нащадки чеських переселенців, які прибули на Волинь у XIX столітті за запрошенням царя Олександра II. Вони привезли із собою нові аграрні знання, заснували пивоварню, костел святого Вацлава та село Чеська Крошня.
Проте в епоху сталінського терору національність стала тавром. Їх оголосили «ворогами народу» лише тому, що вони були чехами.
Голос свідків
Марія Шимкова, донька одного з розстріляних, згадувала, що в момент трагедії їй було лише чотири місяці:
«Нікого не лишили. Тільки жінки, діти та старі. Всіх чоловіків з нашої округи забрали – і більше їх ніхто ніколи не бачив. Там зник мій тато, дядько, мамин двоюрідний брат… А я в житті так і не сказала „тату“.»
Частина ширшого злочину
Житомирська трагедія була не поодинокою. Вона вписується у загальний сталінський сценарій: етнічні поляки, балти, чеченці, українці та чехи стали жертвами системних чисток.
Національність перетворювалася на вирок. Москві було вигідно не лише вбивати, а й брехати: приховувати масштаби злочинів, замикати архіви, залишати жертв безіменними.
