Була вона далеко не першою з проблеми безпритульних собак і, напевно, далеко не останньою.
Новим було лише те, що до вирішення однієї з головних проблем Бердичева хочуть долучитися не тільки місцеві спеціалісти з ветеринарії, а й переселенці з прифронтового Краматорська.
Попередньо про таку співпрацю вже говорили в Бердичеві, а сьогодні до нашого міста безпосередньо приїхали фахівці Краматорської комунальної служби та особисто розповіли про свої здобутки і варіанти майбутньої співпраці.
У Краматорську теж проблема бродячих собак завжди була актуальною, але після створення комунальної служби за рік-два ситуацію вдалося значно покращити. Службу створили як окремий відділ комунального підприємства, що опікується кладовищами.
Це підприємство фактично було монополістом на ринку поховальних послуг, тому заробляло чимало коштів, яких вистачало й на утримання «собачої» служби. Крім того, і сам відділ також надавав платні послуги — як з лікування хатніх тварин, так і з продажу кормів та медикаментів для них.
Під час цих слів бердичівські комунальники здивовано переглядалися між собою, адже вони постійно говорили, що таке просто неможливо. Загальний штат відділу складав близько десяти осіб, але останнім часом працювало менше людей, адже населення Краматорська закликають евакуйовуватись у більш безпечні місця.
У Краматорську, як і в Бердичеві, робота з безпритульними собаками полягала в тому, щоб їх ловити, проводити стерилізацію, перетримувати після цього 5–7 днів у клітках чи вольєрах під наглядом лікарів, а потім відпускати на місце звичного перебування. Але в Краматорську була налагоджена система їхнього приблизного обліку.
Місто було поділене на райони, за якими закріпили волонтерів-зоозахисників. Саме вони привозили нових собак до клініки на стерилізацію, а від них дізнавалися інформацію про зміну кількості тварин на вулицях того чи іншого мікрорайону. Хоча й там не обходилося без проблем. Наприклад, деякі недобросовісні волонтери намагалися заробити на тому, що брали у власників собак чи котів і приносили їх на стерилізацію до комунальної клініки під виглядом безпритульних.
За місяць роботи відділу витрачалося близько 100 тисяч гривень на зарплату працівників, 30 тисяч — на медикаменти та перев’язувальні матеріали, і близько 50 тисяч — на корм для тварин. Середня собівартість «послуг» для однієї тварини (відлов, стерилізація, перетримка, відпуск) становила близько 1500 гривень.
Почувши цю цифру, присутні на нараді бердичів’яни дуже здивувалися, адже за останніми розрахунками в Бердичеві така сума вже перевищила три тисячі гривень. Тендер виграла ветлікарня «Айболіт», і гроші за договором із міського бюджету сплачували саме їй.
Тобто, якщо місто дійсно ухвалить рішення щодо прийому до комунальної галузі фахівців із Краматорська, це стане серйозною конкуренцією для місцевих ветеринарних клінік.
Богдан Коляда, який приблизно з середини наради екстрено відлучився, встиг висловити думку, що потрібно все добре обдумати, але ідея про залучення спеціалістів із Краматорська є дуже слушною.
Після наради більшість учасників разом із гостями з Донбасу поїхали оглянути недобудований притулок та інші приміщення, у яких уже найближчим часом можна було б організувати роботу комунальної клініки. Вони також подивилися місця, де потенційно могли б оселитися спеціалісти з Донбасу та члени їхніх родин.
На мою особисту думку, навіть після залучення сторонніх, а не місцевих спеціалістів, кардинально проблема безпритульних собак у Бердичеві не вирішиться доти, доки не буде прийнято рішення виділяти кошти або на комунальний притулок, у якому тварини утримуватимуться пожиттєво, або на замовлення у сторонніх підрядників відповідної послуги. Якщо собак повертати на вулиці, то менше їх не стане ніколи.
Ріо-Бердичів, Олександр Доманський
