У Житомирському драмтеатрі — зміни, що пахнуть фіналом однієї епохи.
Керівництво, яке роками тримало штурвал, звільнили. І хоч офіційні заяви звучать стримано — «для стабілізації роботи» — у кулуарах театру давно шепотіли про те, що ця історія мала закінчитися саме так.
Коли театр — це більше, ніж сцена
Від протестів 2005-го, коли трупа піднялася проти тодішнього директора Данчука, тоді, після Помаранчевої революції, у театрі панував дух свободи й оновлення. Кермо передали Наталії Ростовій і Наталії Тімошкіній.
Здавалося, ось воно — нове дихання, свіже повітря у старих стінах.
Театр ожив. А потім… щось зламалося.
Теми стали бляклими, вистави — формальними, а атмосфера — нервовою.
Театр почав нагадувати не храм мистецтва, а бухгалтерію із завісами.
Питання, які зависли у повітрі
Куди йшли гроші від оренди сцени, гастрольних вистав, концертів? Чому досвідчених режисерів, художників, тренерів просто звільняли, а їхнє місце займали «свої»?
І головне — чому театр, що колись збирав аншлаги, став порожніти?
Ці питання не нові. І не риторичні.
Тепер, коли старе керівництво пішло, суспільство має повне право почути відповіді. Бо мова не лише про мистецтво — мова про чесність, без якої будь-яка сцена перетворюється на фальшиву декорацію.
Новий акт
30 жовтня в театрі офіційно представили нову виконувачку обов’язків директора — Анастасію Кузьменко.
Її привели перший заступник голови обласної ради Олег Дзюбенко та начальниця управління культури Тетяна Руденька.
Влада говорить про «оновлення», «стабільність», «довіру». Всі ці слова ми чули не раз. Але хочеться вірити, що цього разу — не лише декорації.
Анастасія — молода, але фахова: випускниця Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, режисер-постановник і викладач.
Очищення як катарсис
Театр — це дзеркало суспільства. Якщо у ньому роками накопичується недовіра, підозри й цинізм, дзеркало тьмяніє.
Може, саме зараз у Житомирському театрі починається його власна трагедія з надією на катарсис — очищення.
У цій історії все ще більше запитань, ніж відповідей.
Але кожна зміна починається саме так — із правди, якої більше не можна не бачити.
Софія Мудра
