У Малині на Житомирщині 1 листопада 2025 року влаштували вечір “Пам’ять мужнього серця”, який став частиною всеукраїнського проєкту вшанування пам’яті полеглих в російсько-українській війні військовослужбовців.
На захід прийшли рідні та близькі загиблих земляків.
Про це з місця події повідомила кореспондентка Суспільного Антоніна Глущенко.
За її словами, зустріч, яка відбулася у місцевому центрі культури та дозвілля, організували представниці Малинського осередку громадської організації “Об’єднання матерів і дружин захисників України” та благодійного фонду “Маємо жити”. Захід став частиною всеукраїнського проєкту, адже проходив одночасно у 26 містах України.
Вечір розпочався хвилиною мовчання та відеозверненням представниць всеукраїнського благодійного фонду “Маємо жити” Оксани Боркун та Олени Білецької, які сказали, що метою таких зустрічей є створення особливого простору для пам’яті про полеглих військовослужбовців, в якому можна поділитися теплими, зворушливими та добрими спогадами про них.
Потім дружини та матері загиблих воїнів розповідали, якими були їхні чоловіки та сини у мирному житті, як вони підтримували один одного, коли вони вже пішли захищати Україну від вторгнення російської армії. Під час розповідей показували фотографії із сімейних альбомів.
Під час зустрічі “Пам’ять мого серця”
Ольга Зайдліч — дружина полеглого військовослужбовця Максима Зайдліча прийшла на вечір разом із донькою Юлею. Вона розповіла, що її чоловік загинув у день народження доньки, коли їй виповнилося п’ять років.
“Він став другим батьком для мого сина. Сину було десять років, коли Максим прийшов у нашу сім’ю. І він наче розфарбував наше життя у яскраві кольори. Але ненадовго. Найболючіше, що він загинув саме у день народження нашої донечки. 10 жовтня Юлії виповнилося п’ять років. 9 жовтня ввечері Максим — її тато — довго з нею говорив по телефону. Давав напутні слова: щоб вона слухала маму і щоб завтра все у неї було добре. Але завтра для нього не настало. Я прокинулась о п’ятій ранку, чекала дзвінка, а він не зателефонував. Спочатку я думала, що немає зв’язку. Але відкрила телеграм, почала листати новини з Куп’янська — напрямку, де він служив. Знайшла інформацію про страшний бій. Думала, це збіг. Але, на жаль, ні. Згодом мені подзвонили і сказали, що там, де перебував мій чоловік, стався великий обстріл”, — розповіла Ольга Зайдліч.
Ольга Зайдліч
Учасниця вечора пам’яті Тетяна Науменко сказала, що вона мама 24-річного загиблого воїна Олександра Галажу. Пригадала останню зустріч із сином у Харкові.
“Ми гуляли парком — людей було багато. Сашко сказав мені: “Мамо, я так хочу жити. Подивіться, які чоловіки ходять містом. Чому вони його не захищають?”. А потім ми пішли у дельфінарій. Він так щиро радів. Як мала дитина. Квитки туди були дорогі. Я спершу хотіла його відмовити. А він наполягав, говорив, що, можливо, більше його не побачить. І пішов купувати квитки. А коли повернувся, ще більше радів, бо заплатив усього 450 гривень за 3 квитки — для військових вони були дешевші. Сьогодні мені часто сниться сон, в якому я бачу свого сина, який біжить мені назустріч із довгої-предовгої дороги. І обіймає мене. І такі ці обійми гарячі, що навіть уві сні відчуваю пекучу жарінь від них. І не можу його відпустити”, — сказала Тетяна Науменко.
Тетяна Науменко, мама загиблого за Україну воїна Олександра Галажу
Тетяна Науменко, мама загиблого за Україну воїна Олександра Галажу
Організаторка вечора “Пам’ять мужнього серця” — керівниця місцевого осередку ГО “Об’єднання матерів і дружин захисників України” у Малинській громаді Дарина Недашківська — теж дружина загиблого воїна Віктора Недашківського. З її слів, до цієї події вони готувалися майже два тижні.
“Спочатку у соцмережах я побачила ініціативу фонду “Маємо жити”, і ми вирішили, що доєднаємося до неї. Я запитала у чаті нашої групи, хто хоче взяти участь. Відгукнулося небагато людей, але сьогодні прийшли набагато більше. В організації зустрічі нам неабияк допомогли — і з міської ради, і з благодійної організації “Захист дітей Чорнобиля”. Нам спонсорували чай, квіти, допомогли із оформленням простору. А Людмила Гузовська — дружина загиблого Павла Гузовського — спекла торт. Також нас підтримали представниці центру життєстійкості”, — сказала Дарина Недашківська.
Дарина Недашківська
Загиблий за Україну воїн Павло Гузовський
Захід завершили арттерапією від фахівців центру життєстійкості. Учасниці вечора спочатку малювали чорний квадрат, а потім, за словами організаторки заходу, розфарбовували його яскравими кольорами — як символ переходу від втрати до світла та від смутку до пам’яті, що надихає жити далі.
