У Домі української культури презентували дебютну книжку поезій Людмили Янушевич під назвою «Хочу бути»— збірку, що багато років визрівала, сумнівалася у власному виході, але все ж знайшла свій шлях до читачів.
«Це моя тиха розмова з життям», — зізнається авторка. — «У ній є і радість, і смуток, і любов, і надія. Усе те, що кожен із нас проживає щодня. Я хотіла говорити про світло. Про добро. Про силу любові. Хочу бути людиною, яка відчуває серцем».

Книжка, що чекала свого часу
Ідея першої збірки народилась іще у 2013–2014 роках. Але тоді авторці не вистачало впевненості.
«Думала: кому це треба? Може, нікому не буде цікаво», — говорить Людмила.

Першим поштовхом став відомий поет і наставник Володимир Шинкарук. Він знав її вірш «Хочу бути» напам’ять і багато разів наполягав:
«Випускай збірку. У мене мало часу».
Другий вирішальний момент стався, коли до Людмили підійшла Марія Зіновчук із простим, але важливим запитанням:
— «Чому ви не видаєте свої тексти?»
— «Та кому цікаве те, що я пишу…»
— «Це точно не вам вирішувати», — відповіла Марія і попросила показати всі вірші.
А остаточно підтримала і “виштовхнула” збірку в світ донька поетеси. Саме вона стала головною рушійною силою видання.
90 віршів, написаних серцем
До збірки увійшло понад 90 поезій — як зовсім нових, так і тих, що «відлежувались» понад десять-п’ятнадцять років.
Деякі вірші вже встигли зажити новим життям — стали піснями у виконанні Лариси Бойко.
На запитання про улюблений твір авторка довго не могла відповісти, а потім тихо сказала:
— «Напевно, той, що відкриває збірку. Він дуже особистий».
І процитувала:
«Я хочу бути щасливою,
я хочу бути красивою,
я хочу бути коханою,
я хочу бути жаданою…»
Саме в цих рядках — головна ідея книжки.
«Для щастя людині потрібна любов: до родини, до дітей, до країни, до друзів… До життя в цілому. Просто я люблю життя», — каже поетеса.

















