У Житомирі розгорівся публічний конфлікт у краєзнавчому середовищі. Дослідник Богдан Ващенко спростував звинувачення у плагіаті та привласненні матеріалів історика Георгія Мокрицького, які прозвучали на його адресу через книгу «Дослідники Волині».
Автор заявив, що видання є результатом самостійної роботи з відкритими джерелами, зокрема архівними матеріалами та інформацією з мережі Інтернет. За його словами, жодних рукописів чи неопублікованих матеріалів Георгія Мокрицького він ніколи не отримував і не використовував.
Богдан Ващенко наголосив, що твердження про нібито неможливість написання книги без попередніх публікацій є суб’єктивною думкою, яка не може вважатися доказом плагіату. Закиди щодо окремих неточностей, зокрема назв вулиць, він назвав такими, що не стосуються суті обвинувачень.
Краєзнавець вважає публічні заяви на свою адресу наклепом, який шкодить його честі, гідності та діловій репутації, і закликав опонента або надати конкретні докази, або публічно спростувати звинувачення та вибачитися. Водночас він заявив про готовність до фахової дискусії без емоцій і образ.
У свою чергу Геннадій Махорін на сторінці Фейсбук відповів наступне –
“Не можу залишити без відповіді спробу Ващенка виправдатись.
Він посилається на те, що використовував “Пам’ятні книги Волинської губернії”, які є в інтернеті. Так, вони є, але дають тільки вказівку, де і які архівні документи шукати.
В обох зазначених ним томах у передреволюційний період у попередніх випусках до 1910 року вказували тільки власників будинків, у якому році і де вони були побудовані. Починаючи з 1910 року власниками стали люди, а треба задіювати інші види архівних документів, про які так званий “автор” і не підозрює.
Я наводив конкретні приклади, де він “використовував” тисячі архівних документів, частина з яких — архіви Києва, Москви, Петербурга (у ті роки, коли це було можливо). Я знаю базу біографії краще за нього і можу чітко вказати книги і архіви авторства якої собі приписав Ващенко.
Хоча про частину з них він персонально писав у своїх попередніх розвідках. Той факт, що він не знає або свідомо збирає інформацію з Вікіпедії, яка спілкується переважно російською або жахливим суржиком, написала книгу про історію українського міста, є показовим.
Я хочу сказати лише про одну із його праць, написану десятками помилок, або ж він біографію, для прикладу, якої він справді використовував.
Сумнівні книги то не авторство, а нумерації матеріалів. Ті, хто знають Ващенка ближче — менш близько, кажуть: “Та він до історії не має ніякого стосунку. Та він — декілька марок, конверти і т. д., а ні — захопився прославитися як автор. Але ж не чесний, не шляхом мародерства чужої інтелектуальної праці”.
