Як в Україні “відбирають” до наглядових рад: мій особистий досвід.
Останні роки нам постійно розповідають про прозорі конкурси, незалежні комісії та “найкращі міжнародні практики” при відборі членів наглядових рад державних компаній. На папері – усе виглядає красиво. На практиці – ситуація виглядає зовсім інакше.
Я особисто подав документи Кабінет Міністрів України до шести наглядових рад державних підприємств. Повний пакет: резюме, досвід, мотиваційні листи, відповідність формальним вимогам.
Результат?
Нуль.
Жодної відповіді.
Жодного листа.
Жодного уточнюючого запитання.
Жодного повідомлення – навіть про відмову.
Наче документи просто зникли у чорній дірі.
Що це означає насправді
Коли конкурс справжній, процедура виглядає інакше:
кандидата інформують про етапи,
уточнюють дані,
запрошують на співбесіду,
повідомляють про результати.
Коли ж нічого з цього не відбувається, це означає лише одне:
реального конкурсу не існує.
Списки переможців, як правило, формуються заздалегідь. А “відбір” потрібен лише як декорація – щоб показати міжнародним партнерам і суспільству, що все ніби-то відбувається за правилами.
Для чого тоді ці конкурси?
Наглядові ради керують:
мільярдними потоками,
тарифною політикою,
інвестиціями,
призначенням менеджменту.
Контроль над наглядовою радою – це контроль над компанією.
Тому туди не беруть незалежних, професійних і критичних людей.
Туди беруть зручних.
Чому це небезпечно для держави
Коли в наглядові ради потрапляють не фахівці, а “правильні люди”, держава отримує:
корупційні схеми,
неефективне управління,
провалені інвестиції,
зростання тарифів і боргів.
А потім ті ж самі чиновники розводять руками і кажуть: “Так склалось”.
Мій випадок — не виняток, а правило
Мовчання від конкурсних комісій Кабміну — це не технічна помилка.
Це і є реальний механізм “відбору”.
Ти можеш мати досвід, репутацію, знання, але якщо тебе немає у внутрішньому списку — тебе просто не існує.
Поки ця система не зміниться, жодні реформи не працюватимуть
Без чесного відбору в наглядові ради:
не буде ефективних держкомпаній,
не буде реального контролю,
не буде довіри суспільства.
Буде лише добре поставлений театр із конкурсами, де переможці відомі ще до початку вистави.
Олег Попенко
