Житомирські краєзнавці дедалі активніше відкривають для містян старі світлини, використовуючи сучасні технології — і це, без сумніву, плюс. Штучний інтелект допомагає «оживити» архівні фото, додати кольору та деталізації, зробити минуле ближчим і зрозумілішим для сучасної аудиторії.
Але інколи захоплення технологіями заходить надто далеко.
У соцмережах активно обговорюють оброблене ШІ фото початку ХХ століття, зроблене, ймовірно, на дерев’яному Бердичівському мосту через річку Тетерів у Житомирі. Замість спокійної історичної реконструкції користувачі отримали справжній сюрреалізм: пес на знімку має… майже людське обличчя.
Коментатори жартують, дивуються і сперечаються — хтось називає це «Шариковим», хтось згадує «дивних тварин минулого», а хтось відверто ставить під сумнів доцільність такої «реставрації». І хоча іронія тут доречна, проблема — значно серйозніша.
Річ у тім, що штучний інтелект не відновлює історію — він її домальовує. Там, де на оригінальному фото були розмиті риси, ШІ додає власні здогадки. Людям — нові обличчя, тваринам — міміку, а іноді й те, чого ніколи не існувало в реальності.
У результаті ми отримуємо не історичний документ, а фантазію на його основі. І якщо таку обробку подають без чітких пояснень, межа між автентичною історією та вигадкою стирається.
Безперечно, використання сучасних технологій у краєзнавстві — це крок уперед. Але коли «покращення» змінює суть, сенс історичного Житомира починає губитися. Адже цінність старих фото — не в ідеальній чіткості, а в їхній правдивості.
