У Києві спалахнула гостра дискусія довкола стану міської інфраструктури після резонансної заяви голови Деснянської районної державної адміністрації Дмитра Бахматова. Посадовець публічно допустив можливість використання вигрібних ям у разі зупинки каналізації, що викликало хвилю обурення серед експертів і містян.
Експерт з питань ЖКГ Олег Попенко розкритикував такий підхід, назвавши його проявом управлінської безпорадності. За його словами, подібні заяви свідчать не про надзвичайну ситуацію, а про відсутність розуміння того, як функціонує сучасне місто з багатоповерховою забудовою та складними інженерними мережами:
“Коли до влади приходять невігласи та камедіанти — країна починає жити у вигрібній ямі
Останні події в Києві дедалі чіткіше демонструють просту істину:
коли до управління державою та містом приходять випадкові люди — без досвіду, без професійних знань і без розуміння базових процесів життєдіяльності міста — наслідки стають катастрофічними.
Ми це вже бачимо не в теорії. Ми це відчуваємо у власних квартирах — холодом, темрявою, відсутністю води й тепла.
«Будемо рити вигрібні ями»
Голова Деснянської районної державної адміністрації пан Бахматов публічно заявляє:
мовляв, якщо не працює каналізація — будемо рити вигрібні ями, як у селі.
Це звучить не як жарт, не як вирваний із контексту фрагмент, а як офіційна позиція посадової особи в столиці європейської держави.
У XXI столітті.
У місті з населенням понад 3 мільйони.
У багатоповерхових будинках.
Вочевидь, такі слова можуть з’являтися лише тоді, коли чиновник:
не розуміє, що таке міська інженерна інфраструктура;
не має уявлення про біотуалети, мобільні санітарні комплекси, резервні рішення цивільного захисту;
не усвідомлює, що багатоквартирний будинок — це не приватна садиба і не село.
Бо вигрібна яма під дев’ятиповерхівкою — це не вихід.
Це санітарна катастрофа.
Камеді замість управління
Проблема навіть не в конкретній фразі.
Проблема — у філософії управління.
Коли до влади приходять люди з логікою шоу, стендапу та «кава-брейку з Фейсбуку», управління містом перетворюється на імпровізацію.
Але місто — це не сцена.
Тут не можна «пожартувати і піти».
Тут:
тепломережі — це кілометри труб;
каналізація — це складна система насосів;
електропостачання — це баланс і резерви;
житлові будинки — це відповідальність за життя людей.
І коли посадовець замість системних рішень пропонує «копати ями», це означає лише одне — управлінської моделі просто не існує.
Катастрофа, яку вже неможливо приховати
Водночас варто чесно сказати: з одним твердженням можна погодитися.
Ситуація в Києві — катастрофічна.
Більше тисічі багатоквартирних будинків:
мають зруйновані або критично пошкоджені системи опалення;
втратили внутрішні мережі;
не підлягають швидкому відновленню.
І це означає страшну, але правдиву річ:
у багатьох будинках опалення в цьому році не буде точно.
Не тому, що мешканці винні.
Не тому, що ОСББ «не так оформили документи».
А тому що:
держава не створила механізму швидкого відновлення;
місто не має реальних резервів;
відповідальність розмита між структурами;
кожен перекладає провину на іншого.
Людей готують до виживання
Нам не пропонують чіткий план.
Нам не пояснюють терміни.
Нам не говорять правду.
Натомість нас морально готують до іншого:
терпіти;
пристосовуватися;
виживати;
грітися буржуйками;
ходити в туалет «як у селі».
Але Київ — це не прифронтове укриття.
Київ — столиця держави.
І якщо чиновник серйозно говорить про вигрібні ями замість цивілізованих рішень — це вже не про війну.
Це про повний управлінський провал.
Країна може вистояти у війні.
Місто може витримати удари.
Але воно не витримає невігластва при владі.
Бо ракети руйнують будинки.
А некомпетентність — руйнує державу зсередини.
І якщо сьогодні нам пропонують вигрібні ями — завтра нам скажуть, що це і є «нова норма».
Але ні.
Це не норма.
Це вирок системі, яка допустила, щоб столицею керували люди, не готові керувати навіть сільрадою.”
