Тему можливого перемир’я в Україні зазвичай обговорюють у політичному ключі — як технічну необхідність для виборів. Звідси й цифри: чотири, п’ять, шість місяців. Але якщо відійти від політичних декларацій і подивитися на цю паузу з позиції сухої арифметики війни, висновки стають значно тривожнішими.
Я пропоную подивитися на перемир’я не очима політика, а очима цинічного ворога, який уміє рахувати.
Перемир’я — це не тиша, а підготовка
Будь-яка пауза у війні — це не припинення загрози. Це час накопичення ресурсів. І якщо одна зі сторін веде війну терору проти цивільного населення, то перемир’я лише відкриває їй вікно можливостей.
Візьмемо умовний період — 100 днів. Це не прогноз, а спроба показати масштаб навіть короткої паузи. За оцінками військових аналітиків, за шість місяців російська промисловість здатна виготовити десятки тисяч ударних безпілотників. Якщо рахувати пропорційно, за 100 днів — це десятки тисяч дронів.
І цього більш ніж достатньо.
За відкритими оцінками західних оборонних аналітичних центрів, темпи виробництва безпілотників у Росії зростають навіть без формального переведення економіки на воєнні рейки.
Для терору не потрібна точність
Досвід сучасних воєн показує: для створення хаосу не потрібна високоточна зброя. Достатньо масових, дешевих засобів ураження без складної навігації. Терористичний ефект досягається не влучанням у конкретну ціль, а хаотичним падінням вибухівки на житлові райони.
Скорочення дальності польоту дронів до 100–150 кілометрів відкриває ще більше можливостей:
- відпадає потреба в дорогих системах наведення;
- здешевлюється виробництво;
- збільшується бойова частина;
- зростає масштаб випуску.
У зоні ризику опиняються не лише прифронтові території, а обласні центри — Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, Чернігів.
Наслідки не будуть миттєвими — вони будуть довгими
Місто не зникне з карти. Але тисячі загиблих, місяці розбору завалів і роки відбудови — цілком реалістичний сценарій. Масований удар протягом однієї доби здатен завдати шкоди, співставної з найбільшими трагедіями сучасних конфліктів.
І дрони — це лише частина рівняння.
Ракети, КАБи і межі ППО
За той самий період можуть бути накопичені сотні балістичних і крилатих ракет. Їхній одночасний запуск по одному місту — виклик, з яким не впорається жодна система ППО у світі.
Є ще керовані авіабомби. Так, їх застосування обмежене кількістю носіїв, але для окремих регіонів це не причина для спокою.
Вибори й оборона — несумісні речі
Окрема проблема — людський фактор. Кількість засобів ППО за кілька місяців не зросте радикально. Натомість кількість підготовлених екіпажів може зменшитися. Скасування воєнного стану, відкриті кордони, відтік людей — ці речі рідко згадують у політичних дискусіях, але вони мають прямий вплив на обороноздатність.
Навіть за нинішнього рівня готовності відбити концентровані масовані атаки надзвичайно складно. Після паузи — ще складніше.
Перемир’я має сенс лише за трьох умов:
– реальні механізми контролю;
– гарантії протиповітряного прикриття;
– збереження мобілізаційної й оборонної готовності.
Висновок, який не хочеться робити
Перемир’я без реальних гарантій безпеки — це не шлях до миру. Це відкладений удар. Для агресора пауза — не компроміс, а можливість підготуватися краще.
Усі ці сценарії не є фантазією — вони логічно випливають із того, що вже відбувається на фронті та в тилу, лише без фактора часу, який сьогодні стримує масоване накопичення ресурсів.
Україна має справу з ворогом, який воює не за правилами. І в такій війні пауза може коштувати дорожче, ніж її відсутність.
Автор: Володимир Богайчук
Матеріал є авторською думкою і може не збігатися з позицією редакції.
